У Білорусі у лавах ОМОНу зафіксували колишніх співробітників українського «Беркуту»: Сергія Панасенка, Сергія Гавриляка, Анатолія Примака, Дмитра Анцупова. Після втечі з батьківщини вони стали у пригоді в Мінську, де нині гарячий сезон ламання кісток. Ще значна частина наших костоломів осіла в Росії, де їхнє вміння і, головне, бажання бити незадоволених по головах високо цінується.
Утекли не всі, хтось і залишився, але важлива відмінність української ситуації від того, що діється у північних і східних сусідів, – це неприйняття грубого поліцейського насильства як громадянами, так і в більшості своїй політиками. Не тому, що вони у нас більш гуманні, а просто все те, що не можна вирішити тихими терками, вважається проявом поганого тону, прикрим шумом, який привертає зайву увагу і заважає скиртувати капусту. Янукович і сам був не радий заворусі, яка трапилася після побиття студентів, а по ходу все більш жорстоких сутичок став персоніфікувати дикість і ненормальність у середовищі цинічної, але категорично ним не задоволеної еліти.
Олег Татаров в еліті в майданні дні не значився і виконував малопочесну функцію такого собі інфоберкута, брудну роботу навіть за негидливими міліцейськими мірками. Зрозуміло, де прив’язали, там і гавкав, але в тому і справа, що гавкав не хтось інший, а саме він. Коли господарі втекли, Татаров і за короля київської забудови Микитася виконував завдання «принеси, подай, почухай», судячи з того, що йому нібито доручили відправлення сканів документів при оформленні хабаря у вигляді дорогого паркомісця.
І раптом чудовий поворот долі, і цей шудра стає однією з найважливіших осіб у державі, небожителем, у якого в приймальні принижено тиснуться прохачі. Власне, густий запах від цього призначення пішов відразу, але було тільки справою часу, коли нахлине наступна задушлива хвиля, зважаючи на специфіку персонажа. Ось і вона.
Можна було б запитати себе, і так спочатку і робили, про причини, через які Зеленський і Єрмак стали вважати своє життя безбарвним без Олега Татарова, але кількість абсолютно божевільних кадрових рішень досягла такого рівня, що всі питання відпадають. Кому цікаво вже з’ясовувати, чому президента не вивертає, завбачивши першого заступника глави офісу і главу офісу, що пробиває подібні призначення? Елементарний політичних нюх і етична гидливість не те що були втрачені задовго до захворювання обох на COVID-19 – схоже, вони зроду не водилися. Тепер ось на захист дорогого Олега кинуті Генпрокуратура і рештки від рейтингу. Який гідний розмін!
Те, що відбувається в українській владі, давно втратило ознаки епічності, які хтось міг угледіти під враженням історичного моменту або серіальності, виходячи з біографії центрального героя. Є відчуття, що перед нами в особах розігрується байка. Зовсім не хитра, щоб зрозумів і малюк: ці дядьки і тітки вчинили ось так, вийшло ось що, із чого слідує мораль. Вони все вчиняють і вчиняють, а мораль усе не випливає.
Джерело: «Слово і діло»
Опубліковано з особистого дозволу автора
