Армія – найблагородніше, що існує в Україні. І найжорсткіше, що перевіряє на міцність.
Я прочитав тисячі книг про війну, але тільки коли почав писати інтерв’ю та спілкуватися з фронтовиками у своїй країні, я побачив, що поряд із благородством армію влаштована так само, як і все в нашій державі – як великий колгосп, де інтереси начальства залежать тільки від політики й піару, де кар’єру рухає часто вміння списати паливо і мовчки підписати фальшиву накладну, де замполіти замість «слава КПРС» заклинають про «стандарти НАТО», залишаючи армію жити в болоті ручного управління друзів, кумів і своїх знайомих.
Армія – це єдине місце в державі, куди найкращі громадяни країни йдуть, не маючи надій на успішну кар’єру і довгу службу, ідуть, будучи готовими не одержати ні визнання, ні поваги командування, ідуть, не маючи забезпечення багатьох елементарних умов, ідуть, дістаючи щодня стреси від безглуздої організації за статутами і настановами 70-х років, ідуть, відриваючись надовго від сім’ї, друзів, рідних.
Щоб показати свої найкращі риси в нашій армії, необхідна супермотивація, особлива стійкість, особливий характер.
В українській армії як ніде чітко зрозуміло: солдатами стають, а воїнами – народжуються. І наш, український, відбір – найжорстокіший.
Воїн – це стан душі, і бойова ефективність залежить не від років вислуги та не від посади і проходження кар’єри, а від особистої мотивації тих, хто дає результат у бою. У нас було чимало успішних боїв у цій війні, було багато поразок, і вивчення кожного тактичного епізоду, які нерідко змінювали перебіг усієї війни, демонструє – перемогу забезпечує не диво і не стрілочки на мапі Генштабівських піарників.
Командири підрозділів рівня відділення-рота й оператори систем озброєння – це вони роблять різницю в бою. Це вони роблять армію смертоносно ефективною, це вони визначають результат у конкретній точці простору й часу, долаючи втрати, паніку, хаос, невизначену обстановку, брак озброєння, брак постачання, інформації, чутки, перевагу противника. Зухвалі, конфліктні, самостійні, адреналінові, нестерпні – вони люблять війну не заради вбивства, а заради максимальної концентрації ризику та відповідальності у своїх руках.
Заради служіння своїй країні, заради моральних принципів, у нашій армії є воїни, готові подолати все – щоб стати переможцем. І ефективність армії визначають тим, скількох воїнів вона здатна зібрати під свої знамена, скількох вона здатна виховати і зробити вістрям і стрижнем бойових підрозділів.
Наша паперова частина армії таких не любить і обтісує під бюрократичним пресом. Завалювання папірцями контрактної армії у XXI столітті є абсолютною недоумкуватістю військово-політичного керівництва країни. Замість вироблення своєї стратегії й осмислення свого досвіду, замість чітких цілей, спрямованих на підвищення боєздатності армії, українські лідери копіюють якісь деталі чужих оборонних систем, не помічаючи перед своїм носом елементарного – наприклад, 18 журналів обліку ротного і п’ять побудов на день на плацу в деяких бригадах, безграмотне і неефективне бюджетне планування, розтрату мільярдів на всякі модні фетиші, не приділяючи уваги головному – боєздатним людям, здатним ефективно завдавати шкоди ворогу в реальному бою.
Вітаю українських воїнів із [минулим] днем ЗСУ. Ви є – і в армії, і поза армією, і ви – реальний щит нашої країни, і тільки завдяки вам у нас усіх є вільне майбутнє.
Джерело: Юрий Бутусов / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
