…І лише тоді настане День перемоги над корупцією.
Сьогодні, 9 грудня, у Міжнародний день боротьби з корупцією, запроваджений з ініціативи ОНН, керівники антикорупційних органів України наввипередки звітуватимуть про «здобутки», сипатимуть цифрами та нарікатимуть на проблеми і шалений спротив. Наче в анекдоті про весілля: «Нас із мамою так просили-просили, так не пускали – не пускали»…
Та все це не змінює загалом правильного відчуття пересічних українців майже щоразу, які мають справу із держустановами – від сервісних центрів МВС, митниці чи недореформованого ДАБІ починаючи і найвищими кабінетами завершуючи, що вони живуть далеко не в європейській державі.
В останньому з оприлюднених щорічних Індексів сприйняття корупції від Transparency International Україна посіла 126-те місце з-поміж 180 країн. Так от, наразі ми у рейтингу – між африканськими Джибуті та Гвінеєю, із-поміж сусідів випереджаючи лише Росію, яка зберегла свої позиції (137-ме місце). Із початку 2017 року влада України дедалі активніше намагалася обмежити незалежність антикорупційних органів, затягувала запуск Вищого антикорупційного суду. Що й казати про політичну заангажованість НАЗК, провальну судову реформу та брак реформ в органах правопорядку.
Можна, звісно, кивати на резонансне рішення Конституційного Суду України щодо НАЗК чи про незаконність призначення керівників НАБУ та САП. Але ж, нагадаю, НАБУ та НАЗК створені ще 2014-го. «За оцінкою МВФ, щороку Україна втрачає від корупції близько $2 млрд… Ці кошти могли б бути використані на виплату належних зарплат поліцейським, лікарям, учителям», – заявив рівно два роки тому тодішній голова консультативної місії ЄС в Україні.
До слова, в Україні, за оцінками єврочиновників, одна з найкращих законодавчих баз для боротьби з корупцією. Працюють НАЗК, НАБУ, САП, ДБР, АРМА, Вищий антикорупційний суд. Тобто формально всі необхідні органи.
Інша річ, як працюють! Скажімо, із близько двох мільйонів електронних декларацій, поданих у НАЗК у 2018 році, перевірили лише 481! Зате після рішення КСУ перезапущене ще восени 2019-го НАЗК ледь не щодня повідомляє про сотні закритих проваджень проти топпосадовців. Інколи складається враження, що, якби того рішення суду не було, «сіли б усі». Але що ж заважало за десять місяців(!) від отримання доступу до реєстрів довести до логічного завершення хоча б кілька сотень із них?
НАБУ, покликане боротися з VIP-корупціонерами, із 2015 року відкрило 760 проваджень, але станом на кінець 2019 року суди винесли лише 31 вирок щодо корупціонерів. На тлі згаданих вище $2 млрд заяви про виявлені цьогоріч НАБУ та САП незадекларовані статки на неповних пів мільярда гривень виглядають крихтами від чиновницьких розкошів.
Можна безконечно, наслідуючи світові практики чи винаходячи заново велосипед, створювати численні органи та посади, змінювати їхніх керівників, писати й переписувати закони, «антикорупційно» підвищувати зарплати «професійним борцям» із нею, збільшувати штрафи, а корупція й далі існуватиме. Винаходячи та вдосконалюючи щораз нові схеми, охоплюючи все нові сфери, набуваючи все цинічніших форм…
Рецепт подолання цього ганебного явища – простий і складний водночас. Корупція та боротьба з нею триватимуть, поки не буде виконано двох умов. З одного боку, допоки свідоме порушення антикорупційного законодавства посадовцем – незалежно від його статусу – довічно не позбавлятиме його права займати будь-яку державну посаду. Певна річ – після 100-відсоткового відшкодування збитків як державі, так і потерпілим, та кримінальної відповідальності за злочин. З іншого боку, поки українське суспільство не стане направду громадянським: зречеться остаточно «совка» у собі («не підмажеш – не поїдеш»), та єдиним в усвідомленні, що боротися треба не проти когось стороннього, а проти раба в самому собі («усі ж так роблять»)… І лише тоді настане День перемоги над корупцією.
Джерело: «ГОРДОН»
