Під чутками про швидку відставку Шмигаля немає жодної підстави. Денис дійсно необхідна людина
– Кириле, добрий вечір.
– Добрий.
– Думаю, ми з тобою почнемо з актуального, оскільки ти один із найпоінформованіших людей у країні. Я б хотіла обговорити з тобою теми з категорії чуток і перевести їх у формальніше русло. Почнімо з долі прем’єр-міністра Дениса Шмигаля. Активно обговорюють, що його невдовзі мінятимуть. Чутки про його швидку відставку є виправданими?
– Дійсно, у різних соціальних мережах і на рівні експертів це обговорюють. Під цими чутками взагалі немає жодної підстави. Денис дійсно необхідна людина, у якої є команда і яка зараз працює на те, щоб подолати кілька проблем, які є у країні. Це і COVID-19 (загальносвітова проблема), і кризова ситуація в економіці, яка теж не тільки в нашій країні. І я взагалі не розумію, чому народжуються такі чутки. Для мене є, звісно, деякі нюанси. Я розумію, чому ці чутки з’являються: тому що він комусь невигідний… Але щодо заміни прем’єр-міністра – це взагалі…
– Ви цілковито задоволені його роботою?
– Неможливо бути задоволеним або незадоволеним повністю якоюсь людиною. Це безвідносно до Дениса Шмигаля. Звісно, виникають якісь питання. То їх і розв’язують. Для того і є робочі моменти, щоб їх розв’язувати. От і все.
– Коаліція між «Слугою народу» і депутатською групою «За майбутнє» і, відповідно, призначення Ігоря Палиці прем’єр-міністром є можливим?
– Такого варіанта на столі немає. Я знаю, що хтось може це обговорювати, але…
– Та невже…
– Ну, я маю на увазі, що ці варіанти, можливо, десь обговорюють, але точно не в Офісі президента.
– Ігор Валерійович тобі про такий варіант не говорив?
– Ми не спілкуємося з Ігорем Валерійовичем.
– Оце заява… Чому? І з якого часу?
– Ну, я взагалі не особливо близький друг, товариш чи бізнес-партнер.
– ЗМІ писали, що ти – людина Коломойського.
– Так, писали. Я не приховував і говорив у багатьох інтерв’ю, що ми з ним спілкувалися. Але ми не спілкувалися, напевно, протягом більше ніж пів року. Узагалі жодного разу.
– Чому?
– Так склалося. А на які теми нам спілкуватися? Просто не спілкуємося.
– Тобто був якийсь конфлікт, після якого він перестав тобі телефонувати?
– Ні я йому не телефоную, ні він мені не телефонує. Нам нічого обговорювати. Не можу сказати, що був якийсь конфлікт, через який ми перестали спілкуватися… Просто так життя складається: ми не телефонуємо один одному і не перетинаємося.
– Ти сумуєш за дзвінками о 2.00–3.00?
– Я взагалі не люблю сумувати за дзвінками о 2.00, тому що ми й так тут сидимо з ранку до ночі.
– Навіть якщо це Ігор Валерійович?
– Навіть якщо Ігор Валерійович. Ну дійсно, будь-який дзвінок о 2.00–3.00, особливо зараз, коли багато всього необхідно і щодо регіональної політики робити, щодо COVID-19 тощо, хочеться хоч кілька годинок поспати. Тому не дуже радий дзвінкам. Можу відкрити таємницю: у мене є телефон, який завжди ввімкнений. Це для дзвінків від президента, із приймальні тощо. А на телефоні, на який усі телефонують, я вимикаю звук на ніч. Тому що це неможливо пережити. Усі ж знають, телефони зливають в інтернет, якісь пранкери телефонують…
– Але ти його не змінював?
– Ні. Зараз піде нова хвиля дзвінків, я відчуваю. З урахуванням того, що я його не змінював.
– Ну ми ж його не озвучуємо.
– Це ж не проблема його знайти.
– Для тих, хто хоче.
– Так.
– Сьогодні я здивувалася тому, що у Facebook прокотилася хвиля чуток про те, що новим прем’єр-міністром може стати Володимир Гройсман. Але з огляду на те, що ти кажеш, чутки є необґрунтованими?
– Заміни прем’єр-міністра немає на порядку денному. Він працює, як працював. Із паном Гройсманом… Я його знаю кілька років. З огляду на різні причини ми перетиналися і щодо політичних питань, і щодо піару тощо. Я вважаю, що він зробив багато всього свого часу. Стабілізував ситуацію, передав кермо влади новій команді. І в мене з ним нормальні більш-менш стосунки, вважаю. Не можу сказати, що дружні, але вони досить-таки конструктивні. Особливо зважаючи на те, що його партія здобула монобільшість у Вінниці… І якщо переходити до регіональної політики, ми взагалі не бачимо тут якихось проблем. Тому що влада має працювати з місцевою владою. А місцева влада має працювати із [центральною] владою. Це правильно.
– Ми поговоримо про регіональну політику, це важливе питання. Хочу щодо кадрів трішки пройтися. Кажуть, що питання про відставку міністра охорони здоров’я Максима Степанова практично вирішене. Замість нього нібито мають призначити Віктора Ляшка. Наскільки це правда? І якщо так, коли це станеться?
– Я теж це чув. Ми навіть із Максимом про це говорили. Були, по-моєму, якісь підозри й до мене, а в мене – до нього щодо інших якихось питань. Але…
Я б не сказав, що ситуація з коронавірусом в Україні погіршується. Протягом останніх двох тижнів ситуація стабілізувалася
– Тобто він прийшов до тебе й каже: «Слухай, то що, ви мене вже звільняєте? То хоча б скажіть про це»?
– Не прямо так було, але схожа історія. Ми до того ж зняли всі питання один між одним. А по-друге, якби це питання було розв’язаним і Максима хотіли звільнити, його б звільнили на минулій сесії Верховної Ради, на позаминулій сесії. Тому що це питання ходить в інформаційному просторі вже не перший і не другий тиждень.
– Я тобі поясню свою логіку. Зрозуміло, що ситуація з коронавірусом поки що стає тільки гіршою й гіршою. Не знаю, коли буде світло наприкінці тунелю… Логічно, якщо вже про це думати, дійти до найчорнішої точки – і після цього звільнити. Як зазвичай у нас у владі роблять: «Ми на нього всі шишки кинемо і призначимо нову людину».
– Я б не сказав, що протягом останніх тижнів ситуація стає гіршою. Десь зо два тижні, як ситуація стабілізувалася.
– Але захворюваність і кількість тяжких хворих, яким бракує кисню, зростає…
– Я тепер особисто займаюся питанням кисню. Не тому, що мені захотілося. Міністерство охорони здоров’я та Кабінет Міністрів на закупівлю кисневих станцій, кисневих концентраторів і всього, що пов’язано з киснем, передали субвенції в області. Цим займаються голови облдержадміністрацій і місцева влада. Тому я змушений займатися тим, щоб вони швидше все робили.
У нас щотижня додають від 3 тис. ліжок із киснем. До цього було до тисячі. У нас є завдання – і я думаю, ми його виконаємо, – до 20 грудня забезпечити 80% ліжок киснем. Зараз цей показник – 50% практично. І зараз ми його збільшуємо. Він не збільшується так швидко, як нам би хотілося, тому що ми ліжка додаємо. Збільшуємо кількість ліжок – зменшується відсоток із киснем.
– Зрозуміло. Кириле, кисень – мало не одна з головних проблем, які Україна могла б розв’язати і не ввійти в цю кризову ситуацію. У нас було шість – сім місяців, у нас є й були гроші в ковідному фонді для того, щоб поставити кисневі станції, щонайменше закупити кисневі концентратори і не допускати того, що відбувається зараз… Коли люди по 15 хвилин дихають киснем і в підсумку помирають через брак…
– Так, є це.
– Як так сталося? Хто в нас головний щодо коронавірусу у країні? Тому що це, по суті, ще одна велика війна. Хто головнокомандувач на цьому напрямі? Чому з киснем не вирішено питання?
– Це солідарна відповідальність. Чому? Тому що, дійсно, МОЗ відповідальне за боротьбу з коронавірусом, але у зв’язку з тим, що в нас не відбувається далі децентралізація, а вона передбачає відповідальність на місцях і відповідальність зверху за інші питання… Це таке двовладдя. Що в підсумку? Немає відповідального за весь процес. Саме в цьому й була вся проблема. Тому спільно з Міністерством охорони здоров’я й почали все це з’єднувати в одне. Я займаюся регіональною політикою тепер, МОЗ відповідає централізовано за боротьбу з коронавірусом. Ми поєднали все воєдино і почали пушити цю тему і швидко проводити закупівлі, установлення кисневих станцій тощо.
Там багато було проблем насправді, коли ми туди закопалися. Наприклад, були контракти у багатьох областей на встановлення кисневих станцій у лютому. І все. А будь-яка розсудлива людина розуміє, що потрібно купити зараз. Якщо кисневих станцій немає в потрібній кількості, отже, треба зараз купити концентратори, укладати контракти на встановлення кисневих станцій якомога швидше, концентратори перевозити в інші лікарні, коли в тебе вже встановлено кисневу станцію. Друге питання, яким ми займаємося у зв’язку з регіональною політикою з Міністерством охорони здоров’я, – це збільшення ліжок. Їх же непросто знайти. Це перепрофілювання лікарень, і оснащення, і персонал.
– Персонал знайти, який обслуговуватиме таку кількість.
– Так. Персоналом займається Міністерство охорони здоров’я. Вони починають збільшувати персонал. Навіть більше скажу: у них ціла база. Вони зараз її збільшують щодня. Наприклад, медицина катастроф, інші організації. Так, у цьому буде потреба. Зараз немає глобальної потреби, але й із киснем у нас не було глобальної потреби кілька місяців тому.
– Кириле, чому влітку цього не зробили? І якщо ми розуміємо, що це проблема, – мають бути винуваті. І вони мають відповідати щонайменше дисциплінарно. Президент знає ці прізвища? Президент вийде до народу і скаже: «Я знаю про цю проблему. Ми її зараз розв’яжемо. Я взяв усе у свої руки»?
– Президент, якщо вирішить, ухвалюватиме відповідні президентські рішення. Я ж не можу йому в голову залізти чи сказати, що потрібно когось звільнити. Це його рішення. Друге: є відповідальні як у МОЗ, так і в інших структурах. Це не вертикально інтегрована структура, коли є МОЗ, є лікарні, і вони безпосередньо підпорядковуються, і їм спускають якісь рішення. Я думаю, що буде зроблено висновки. Я не можу назвати прізвища, бо не я ухвалюю цих рішень. Це рішення президента, Кабінету Міністрів та інших структур, які можуть бути причетними до того, що ми влітку цього не зробили.
Але хочу зазначити, що така проблема не тільки в нас. Така сама проблема була навесні із ШВЛ. Усі країни бігали й шукали ШВЛ. Їх не було не тільки в Україні – їх не було ні в кого в такій кількості, яка необхідна для боротьби з коронавірусом. Потім виявилося, що ШВЛ необхідні для малого відсотка населення, – і це питання відклали.
Питання дострокових парламентських виборів не стоїть на порядку денному. Поки ми працюємо, непровладні партії дестабілізують владу
– Тут дещо інша історія.
– Черга на кисневі станції, яких не випускають в Україні, – це імпорт. Це черга на лютий, якісь постачання – кінець січня. Це не стосується тільки України – усі країни стоять зараз у черзі по кисневі станції.
– І цим потрібно було займатися, щоб у черзі бути першими.
– Я згоден, що це проблема, яку пропустили, і потрібно було передусім нею займатися. Зараз надолужуємо втрачене. Я думаю, що нам це вдасться за допомогою інших способів.
– Повернімося до тієї теми, про яку ми до цього говорили. Дострокові парламентські вибори. Хтось каже, що вони будуть навесні; хтось каже – восени. Навіть більше, кілька політичних партій – ми з тобою їх чудово знаємо – навіть не згортали штабів. Президент говорив, що, щойно Верховна Рада дасть йому привід говорити, що депутати не можуть упоратися, він не думатиме – він їх просто розпустить. Приводів, прямо скажемо, більше ніж досить. Коли чекати на дострокові вибори?
– Це питання не стоїть на порядку денному. Є питання об’єктивні, які трапляються в роботі Ради. Усі розуміють, що є питання щодо роботи, але ми їх намагаємося якось розв’язувати, консолідувати фракції, особливо «Слуги народу». А щодо партій, які тримають штаби, – це ж історія не гарна чи погана. Ця історія погана загалом для країни. Тому що коли партії працюють у режимі постійних передвиборчих перегонів – це проста дестабілізація. Ці партії не провладні, і вони працюють тільки на те, щоб дестабілізувати владу, збити рейтинг влади тощо. Поки ми працюємо, вони просто накачують…
– Ти їх назвеш?
– Усі опозиційні сили так працюють. Тобто всі працюють у режимі постійної війни. І я вважаю, що це неправильно. Так, минули місцеві вибори – видихніть. Хтось виграв, хтось програв. «Слуга народу» на першому місці, якщо ми не беремо місцеві партії. Усі разом місцеві партії набрали більше, ніж «Слуга народу». Але з парламентських партій і взагалі з усіх «Слуга народу» на першому місці. Видихнули – ідемо далі.
– Петро Порошенко і його партія працюють у режимі передвиборчого часу.
– Так, він працює в режимі передвиборчого часу.
– Чому? Які причини?
– Мабуть, йому невигідно, щоб Україна була у стабільному стані й розвивалася. Йому хочеться повернути владу, до того ж не під час виборчої кампанії. Заспокойтеся, чекайте наступних виборів. Народ зробить своє рішення. Навіщо постійно перебувати в парадигмі війни? Нам це незрозуміло. Питання просте: народ обрав президента, народ обрав Верховну Раду. Це рішення народу. І фактично зараз інші сили просто нівелюють рішення народу з кожним днем дедалі більше й більше, сподіваючись наблизити момент парламентських виборів і спробувати потім вийти на розмову про те, що необхідна коаліція чи щось ще.
– Віктор Медведчук і його партія працюють у режимі передвиборчого часу?
– Так.
– А він чому це робить?
– А це ж дві сторони країни. З одного боку нашої країни, західнішої України, Петро Олексійович підтримуваніший. З іншого боку партія ОПЗЖ більш підтримувана. От і все. Це однакові процеси. Я не буду якісь гучні слова говорити, що це питання національної безпеки чи ще чогось… Якщо говорити простою мовою, то дайте країні нормально розвиватися й жити. От і все.
– Розмови про дострокові парламентські вибори були б неможливими, якби партія влади не давала приводів… Здобувши вперше в історії монобільшість, вам і навіть президенту доводиться просто просити своїх депутатів проголосувати за те чи інше рішення. Поясни мені, чому доводиться просити голоси в інших фракцій?
– Питання не в тому, що ми просимо чи не просимо. Питання діалогу. І згадаймо: у нас за історію взагалі була партія такого розміру? Хтось керував фракцією із 250 осіб? Ні. Ніхто не знає, як це було б за будь-якого іншого політичного лідера. Просто такого не було в історії країни. Є різні народні депутати. У когось є свої інтереси, а хтось просто через свої політичні переконання не хоче голосувати за певний закон. Не можна брати фракцію «Слуга народу» як одну масу. Так, це більшість, вона йде єдиним курсом, але однаково є якісь нюанси в кожної людини.
– Добре. А чи не впливає на це те, що якісь люди приходять і купують депутатів? А вони ведуться на ці плюшки. Це проблема? І як ви з нею боретеся?
– Я не можу сказати, що такого не буває в Раді. Для всіх це відома історія. Однаково хтось кудись приходить і пропонує гроші депутатам. Це ж не таємниця ні для кого. Але я сподіваюся, що нам вдається стримати цю більшість. Тому що люди переважно прийшли за своїми переконаннями у фракцію «Слуга народу». Вони прийшли не відкусити шматок пирога чи щось іще. Це переконання, це нова політична еліта. Так, є помилки. Але в будь-якому разі це інший формат людей. Тому говорити про те, що їх купують і ми із цим боремося в якісь способи, я не можу. Так, траплялися випадки, коли нам надходила інформація. Є якісь внутрішні заходи, яких ми вживаємо, коли надходить така інформація. І це якось стабілізує ситуацію в усій фракції…
У президента Зеленського є своє бачення того, як можна швидше прийти до миру. Ми до цього йдемо
– Які рішення?
– Це наша внутрішня історія. Я не можу про це сказати. Це внутрішній діалог у фракції.
– А чому спеціальні органи не вживають дій?
– Якщо цю історію зафіксували правоохоронці… Якщо відбувається такий факт… Ми зараз не хочемо, щоб такі факти взагалі відбувалися… Але якщо цей факт стався і правоохоронці це зафіксували – отже, вони роблять відповідні рішення. От і все.
– Володимир Зеленський заявляв, що якщо не доб’ється миру в Україні, то піде зі своєї посади. У нещодавньому інтерв’ю BBC він повторив цю тезу. Ти розумієш, що мир в Україні, на жаль, залежить не від президента України, а від країни-агресора і від президента Росії?
– Ну, я розумію, що це двосторонній процес. Багато хто говорить: нічого не добився… У нас протягом чотирьох місяців тиша…
– Сьогодні вбили нашого бійця.
– На жаль, так, і таке трапляється. Але ми ж пам’ятаємо, скільки було загиблих.
– Так, зрозуміло, але ці випадки не поодинокі.
– Так, бувають не поодинокі. Бувають разові обстріли, ще щось. Але в будь-якому разі ми перебуваємо в тому режимі тиші, якого не було в нашій країні давно. Я вважаю, що без президента Зеленського інша сторона, «ЛДНР»… Це не просто рішення – і в нас буде мир. Цього не станеться, якщо президент Зеленський не буде всього для цього робити. Це вигідно передусім нам. Це територія України, і там однаково є громадяни України. Ми не говоримо зараз про сепаратистів, про тих, хто воює на тій стороні, а про простих громадян, які там залишилися. Не всі можуть виїхати звідти. Я знаю сам такі приклади… Може, їм і хочеться звідти виїхати, але зробити це неможливо з огляду на різні обставини… Без бажання і постійних дій із боку президента не вийде миру.
– Кириле, річ у тім, що це не від ОРДЛО залежить, не від українських громадян, які там залишилися і хочуть повернутися в Україну, а від президента Росії, який скерував туди своїх найманців, військових, техніку, гроші. Поки він усього цього звідти не прибере, президент Зеленський може скільки завгодно говорити з місцевими жителями…
– Я зараз говорю не про це. Зрозуміло, що це діалог і з президентом Росії зокрема. Ми це й робимо. Постійні перемовини радників нормандського формату.
– І що? Уперся Путін і сказав: «Я не відступлю. Або ви вносите до Конституції зміни про особливий статус і проводите спочатку вибори, а потім берете під контроль кордон»… І далі що? Як на нього може вплинути президент Зеленський? Може, ти якісь таємниці знаєш.
– Ну послухай, це та сама історія, яка відбувалася перед тим, як ми їхали [на саміт «Нормандської четвірки»]. «Розкажіть, із чим ви їдете. Відкрийте всі карти. Тоді ми всі заспокоїмося, якщо все окей». Але тоді вже й сенсу, у принципі, немає їхати, якщо ти пояснив усі кроки, які ти робитимеш, і все, що ти там розкажеш. Це вже не перемовини.
У президента Зеленського є своє бачення того, як можна швидше прийти до миру. Ми до цього йдемо. Не так швидко, як усім хочеться.
– Коли востаннє Зеленський говорив із Путіним?
– Не можу сказати точно, коли була ця розмова. Телефонна, звісно. По-моєму, останніми місяцями була розмова… Чесно, не пам’ятаю. Не хочу зараз сказати, а потім скажуть: «А, ви приховали якусь розмову». Ми всі ці розмови… До того ж і ми, і та сторона, Росія, – вони всі відкриті, їх показують.
– Добре. Є у принципі ймовірність, що президент Зеленський скаже: «Я йду»?
– Ну, напевно, є якась. Я не можу сказати за нього, але якщо президент вважатиме за потрібне піти, він, напевно, про це скаже народу. Але я не бачу такої ситуації взагалі зараз. Президент дійсно хоче зробити країну іншою, розвиненою… І можна багато-багато перераховувати різних історій. Але це ж президент – і він вирішує, піде він чи не піде. Але такого питання взагалі немає на порядку денному.
– Строк, який Володимир Олександрович відводив собі для розв’язання питань миру в Україні, уже сплив.
– Так.
– І що тепер? Який план Б?
– Питання миру однаково рухаються. Є план Б, є плани, перемішані один з одним. Просто я зараз не беру участі в питанні щодо миру на Донбасі. Це питання, яке веде передусім президент, у другу чергу наше МЗС, Єрмак, наші міжнародники тощо. Я не в такому матеріалі, щоб сказати: «Так, ми вирішили: буде такий-то план чи такий-то». Але ми рухаємося вперед…
Якщо президент ухвалить рішення балотуватися на другий строк, він вийде і скаже. Зараз ми цього не обговорюємо, тому що, чесно кажучи, немає часу
– Суспільство чекає.
– Так.
– І суспільство хоче прозорості. У нас була якась дорожня карта, яку президент озвучував. Історія закінчилася. Отже, ми щось робимо інше. Тому що, як ти пам’ятаєш, президент говорив: «Якщо це не виходить до цього строку, настає план Б». Що за план Б?
– Ми сподіваємося, що те, що в нас виходить режим тиші із сумними одноразовими подіями, але режим тиші зберігається… Ми вважаємо, що можна рухатися. Це ніби крок уперед, а не біг на місці. Ніхто не міг два – три роки тому подумати про те, що Сенцов сюди повернеться, або про те, що ми зможемо повернути таку кількість людей. Так, режим тиші – це не мир і реінтеграція Донбасу. Але однаково це рух уперед.
– Ну то, може, кінцева мета – це просто заморожування конфлікту?
– Наша кінцева мета…
– Щоб відбудувати Україну і почекати, поки решта території повернеться, тому що тут буде круто, багато й успішно?
– Так ми ж це спочатку і заявляли: що ми відбудовуємо країну, щоб показати непідконтрольним територіям, що тут уже інша країна. Але паралельно відбуваються перемовини тощо. Це ж паралельні історії. Подивися на елементарні, маленькі речі: відкриття нових пунктів пропуску, це ж політика. Це ж не просто через те, що хочеться побудувати гарний пункт пропуску. А через те, що людина переходить із непідконтрольної території України в підконтрольну – і з перших же кроків бачить, як змінюється країна. Той самий міст у Станиці Луганській. Там поруч зараз будують нові магазини, нові заправні комплекси, 120 кілометрів нової обладнаної дороги. Луганська область узагалі, у принципі, таких доріг не бачила. Та сама історія і з боку Криму. Роблять пункти пропуску… До того ж ми не хочемо їх будувати якісь капітальні. Це однаково тимчасові споруди.
– На великій пресконференції президент сказав, що переглянув свою позицію щодо одного строку, яку озвучували під час передвиборчої кампанії. І що одного президентського строку мало, щоб щось зробити. Ви обговорювали з ним це питання? Володимир Олександрович має намір балотуватися ще раз?
– Якщо у президента буде таке рішення, він його озвучить. Президент дійсно сказав, що одного строку мало. Не через те, що він вирішив чи не вирішив іти на другий строк. Тому що його об’єктивно бракує. Якщо президент ухвалить таке рішення, то він вийде і скаже про це. Ми цього не обговорюємо, тому що, чесно кажучи, зараз на це немає часу.
– В інтерв’ю Дмитрові Гордону Андрій Богдан сказав, що серед імовірних кандидатів на наступні президентські вибори він бачить Дмитра Разумкова, Володимира Гройсмана, Віталія Кличка та Андрія Портнова. Хочу попросити оцінити шанси на президентство кожного із цих людей. Почнімо з Разумкова.
– Дмитро Разумков – людина команди. Я не знаю, які в нього є особисті амбіції, хоче він балотуватися чи не хоче. Це його думка. Я з ним про це не говорив. Але я не думаю…
– Що б ти сказав про його шанси на президентство як колишній політтехнолог?
– Україна – країна, яка змінюється. І політична ситуація дуже різко змінюється. Я не можу сказати, що буде за чотири роки. Якби зараз були вибори – я вважаю, Дмитро б їх не виграв. Як і будь-який із цих чотирьох кандидатів. У нинішній ситуації жоден із них не виграє. Це видно і за рейтингом. Якою буде ситуація за чотири роки? Чи піде президент Зеленський на другий строк? Лідери всіх парламентських партій бачать себе кандидатами за чотири роки. У них немає шансів. Люди не проголосують за старих. Можливо, зараз багато наших опонентів працює, щоб відкотити історію назад: «Оберімо класних господарників чи гетьманів, які були»… Але народ за це не проголосує.
– Правда, що президент ображається на Дмитра Разумкова за те, що він навіть у публічній площині не заперечує своїх президентських амбіцій?
– Я, чесно кажучи, не бачив. Я не думаю, що президент із кимось обговорює, чи є у Дмитра Разумкова президентські амбіції. Тому що Дмитро – спікер Ради. У нього це дійсно добре виходить. Ми із президентом не обговорювали президентських амбіцій Дмитра…
– А із Дмитром Разумковим ви це обговорювали?
– Ні, із Дмитром теж не обговорювали.
– Добре. У Віталія Кличка є шанс? З огляду на те, наскільки він популярний і як спортсмен у минулому, і зараз.
– Так, він виграв мерські вибори в першому турі. Місцеві вибори – це зовсім інша специфіка. Люди голосують за мерів, до яких звикли. Якщо ці мери робили парки і бруківку клали на тротуари, то за них проголосували. Віталій зробив гарні речі для Києва. Його обрали на другий строк. І я не впевнений, що він піде у президенти.
– За Володимира Гройсмана можуть проголосувати?
– Думаю, теж ні.
– Чому?
– Володимир Борисович був гарним прем’єром. Я думаю, він балотуватиметься, але це не той образ, за який голосуватимуть люди.
– Маргулан Сейсембаєв в інтерв’ю мені розповів своє бачення того, як Володимир Зеленський може ввійти в історію. Він вважає, що найправильніший для нього шлях – зробити з України парламентську республіку, послабивши президента як такого і віддавши все в руки парламенту та Кабміну. Ви обговорюєте такий варіант? І як президент до нього ставиться?
– Ми колись міряли це питання на соціології. Не так давно. Більша частина країни проти цього. Якщо мене не зраджує пам’ять, 60–70% населення проти. І зрозуміло чому. Країна звикла до того, що має бути лідер. У принципі, це був би вихід для нашої країни на новий етап парламентської республіки. Можливо.
Я займаюся регіональною політикою протягом трьох тижнів. Якщо ти, наприклад, зараз поспілкуєшся з мерами міст, думаю, вони скажуть, що ситуація протягом останніх двох тижнів кардинально змінилася
– Демократія.
– Так. Але мені здається, що наше населення поки до цього не готове. Це питання не стояло на порядку денному із президентом. Населення проти цього. Я думаю, просто тому, що боїться того, що країна може взагалі розірватися на частини, і не вдасться домовитися всередині парламенту народним обранцям.
– Ти нагадав мені про опитування, яке ви ініціювали під час місцевих виборів. На мою думку, це було помилкою. Досі результату немає, юридично це не мало сенсу, а ви одержали дуже багато негативу. Водночас ви не змогли залучити більше людей до дільниць. Якщо було так важливо зробити опитування, чому досі ви навіть результатів не опублікували?
– Партія опублікувала результати.
– Ні, хоча обіцяли.
– Можу посперечатися. Було дві пресконференції. Одна була на третій день після виборів, де були попередні результати.
– Остаточних результатів не було.
– І потім була ще одна пресконференція, яку проводив Корнієнко. Це було тижнів півтора тому, якщо мене не зраджує пам’ять. Він озвучив усі фінальні.
– Обіцяли – і не опублікували.
– Та ні, вони опубліковані. Навіть у Facebook на сторінці партії це опублікували (станом на 7 грудня остаточних результатів опитування не публікували. – «ГОРДОН»).
– І що ви із цим робитимете?
– Далі партія імплементуватиме всі рішення, які там є.
– Як?
– Своїми законодавчими ініціативами. Тут немає якоїсь загадки. Люди проголосували на опитуванні.
– Навіщо це було робити? Плюс ви не одержали – одержали мінус на рівному місці.
– Ми не одержали мінусу. Про що ми зараз говоримо? Ми одержали перший плюс: ми порадилися з народом, із яким ніколи ніхто не радився.
– То це можна було зробити інакше.
– Як? Коли?
– Не на виборах, коли вас звинуватили у використанні адмінресурсу.
– Партія все оплачувала. Який адмінресурс? Це може провести будь-яка партія будь-якої миті.
– Під час виборів – ні. Це можуть сприйняти як тиск.
– Ну чомусь же немає жодного суду. Там не було жодної агітації. Реально її не було. Це найкращий час, тому що це максимальна явка людей. Найкраща була мить для того, щоб запитати в народу.
– Ми починали розмову про регіональну політику. На мою думку, це зараз, можливо, найважливіша проблема. Тому що йдеться про цілісність країни. Дедалі частіше я чую, як мери міст скаржаться, що центральна влада з ними не говорить, не чує, не радиться… Один із найсвіжіших прикладів: Кабмін каже, що буде «карантин вихідного дня», і відразу мери дев’яти обласних центрів заявляють: «А в нас не буде». Це як? Це децентралізація, яка поступово перетворюється на сепаратизацію? Ти розумієш, наскільки це важливо? Тим паче ти зараз, по суті, очолюєш регіональну політику. Ти підхопив цей прапор після Сергія Трофімова. Що ти робиш у цьому напрямі?
– Якщо ти, наприклад, зараз поспілкуєшся з мерами міст, думаю, вони скажуть, що ситуація кардинально змінюється упродовж останніх двох тижнів. Я займаюся протягом трьох тижнів регіональною політикою. Я вважаю, що нам потрібен постійний діалог і постійна комунікація з місцевою владою, те, чого дійсно не було останній рік. Потрібно просто перегорнути цю сторінку. Були якісь сварки, були непорозуміння, не було, можливо, спілкування. Я зараз намагаюся максимально простягнути руку місцевим елітам, мерам. Але це двосторонній процес. Ми одне без одного однаково не зможемо жити. Влада центральна, влада місцева однаково одна з одною пов’язані. Вибори скінчилися, далі треба працювати на розвиток кожного окремого регіону, на розв’язання проблем. У мерів немає політичних амбіцій іти у президенти. Їх обирали…
– Не кажи. Різні мери бувають. І ми одного з них обговорювали.
– Можливо, і є якісь, але я маю на увазі, переважно це люди, які займаються суспільством. Ми зі свого боку хочемо їм допомогти. Навіть у питанні «карантину вихідного дня» ми з ними – так, дійсно із запізненням, – провели один раунд розмов після перших вихідних, потім перед другими. Ми чуємо їх, ми готові говорити та розуміти проблематику кожного регіону. І головне – навіть у тих дев’яти обласних центрах був «карантин вихідного дня».
– Та невже? Працювали заклади.
– Де?
– Ну перестань, про це всюди писали. Заклади працювали.
– Поліція працювала.
– Звісно. Тобто заклади працювали, а поліція намагалася їх закрити.
– Я бачив купу відео, навіть у Києві.
Андрій Богдан різкіший. Єрмак дипломатичніший
– Ні, Київ якраз не влаштовував демаршу.
– Кличко – ні, але підприємці, ресторатори поводилися інакше.
– Ми говорили про мерів.
– Ніде комісії з техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій не ухвалили рішення, які відрізняються від рішення центральної комісії та Кабінету Міністрів.
– Кириле, ти розумієш, що потрібно із ними говорити і потрібно якось зшивати?
– То це ж головне моє завдання.
– А зшивати нічим, окрім економіки, ніяк не вийде.
– А в нас із ними місток через економіку. Якісь проєкти фінансують із державного бюджету, централізовано, якісь – із місцевих. Саме тому я останні дні й тижні присвячую тому, що особисто спілкуюся з кожним мером, знаходжу проблеми, які їх хвилюють. Ми знаходимо вирішення цих проблем. Адже для мера що головне? Його регіон, місто, щоб йому допомагали із цими питаннями. Ми ж хочемо відповідної допомоги, поваги. Ми без проблем, думаю, знайдемо спільну мову, а партія «Слуга народу» переважно об’єднується в коаліції у місцевих радах із місцевими партіями. Чому? Тому що їх обрав народ. Отже, у нас має бути взаєморозуміння та повага одне до одного.
– Мера Черкас Анатолія Бондаренка, який ображав президента, обрали знову.
– Так, це особливий випадок.
– Водночас президент говорив, що на ньому клейма ніде ставити. Те, що сталося, – це ж удар по репутації й авторитету президента?
– Так, це неправильна поведінка мера. Займаються ним чи не займаються правоохоронці – це їхня справа. Ситуація в Черкасах була 50 на 50. Так і закінчилося. Можливо, щось зміниться в поглядах цього мера, і він зрозуміє, що так себе…
– Ти з ним спілкувався?
– Ні, з ним якраз я не спілкувався. Але з більшістю мерів обласних центрів я спілкуюся, із багатьма з них зустрічаюся. Ми намагаємося налагодити діалог.
– А ти розумієш, що ідеологічно це теж складна історія?
– Складна.
– Тому що на сході і на півдні проросійські настрої дуже сильні й вони загострюються, на заході – навпаки. Як ти особисто збираєшся це склеювати?
– У будь-якому разі ми спілкуємося з ними не на загальнополітичні теми або про курс країни – ми обговорюємо регіональну політику. У Запоріжжі ми спілкуємося про запорізькі проблеми, а в Тернополі – про тернопільські.
– Чому звільнили Сергія Трофімова?
– Мене неодноразово запитували. Я не можу це коментувати. Тому що це рішення…
– Можеш. Тому що ти, по суті, зайнявся тепер тим, чим займався він. З одного боку, підхопив прапор, а з іншого боку, можна сказати, що підсидів.
– Так, так теж говорять.
– То чому його звільнили?
– Це рішення президента. Мене не було під час їхньої розмови. Ми із Сергієм у цілком нормальних стосунках залишилися.
– Тобто ви спілкуєтеся?
– Так, ми спілкуємося. Є президент, він вирішує. І ми як співробітники, які на нього працюємо, виконуємо ці рішення.
– Чим зараз Сергій займається?
– Чесно скажу: не знаю. Я знаю, що його призначили радником. А який саме фронт робіт і чим він займатиметься – не знаю. У мене бувають із ним короткі розмови щодо передання справ тощо. Буває, бачимося в коридорі.
– Він уже почав виконувати нові обов’язки?
– Я його бачив в офісі.
– Ти працював за обох керівників Офісу президента. І за Андрія Богдана, і за Андрія Єрмака. Ось скажи: із ким комфортніше тобі працювати?
– Мені комфортно і з тим, і з тим. Я заступник глави офісу. Я маю виконувати свою роботу, яку мені доручив президент.
– Кириле, це зрозуміло. Ці слова правильні, загальні…
– Це реальність.
– Я про особисте. Чим відрізняється стиль керівництва однієї людини від іншої? Ти ж можеш порівняти.
– Звісно. Андрій Богдан різкіший. Єрмак дипломатичніший. Є плюс і мінус у цьому. Але я особисто з Андрієм Богданом мав гарні особисті стосунки. Так само і з Єрмаком. У нас є, окрім стосунків глави Офісу та його заступника, просто людські стосунки. Але стиль керівництва дійсно різний.
Коли Богдан звільнився, ми зідзвонювалися, можливо, раз на місяць. Але ми вже давно не спілкувалися
– Який стиль ефективніший, на твою думку?
– Це покаже час. Не знаю… Команда ж однаково є.
– Які звички принесли до Офісу президента Андрій Богдан та Андрій Єрмак?
– У Богдана було більше нарад із заступниками. У Єрмака інший стиль: він спілкується з кожним окремо. Тобто в Єрмака менше спільних планерок. Зрозуміло, що стиль спілкування в Богдана різкіший… Триндюліни якісь. У Єрмака теж бувають такі моменти, але їх набагато менше. Це дійсно різні люди: один різкіший, інший дипломатичніший. Але це ж питання, у який спосіб ти звик досягати результату.
– Деякі люди, знаєш, чимось пригощають тебе, коли приходиш…
– Ну по келиху вина ми могли випити і з Богданом, і з Єрмаком увечері.
– Тебе із Зеленським познайомив Андрій Богдан. Він сам про це в інтерв’ю говорив. Чи правда, що коли ти вперше спілкувався з Володимиром Зеленським, ви довго притиралися і він навіть хотів тебе прибрати, але Богдан відстояв тебе?
– Притирання було, дійсно. Тому що ми познайомилися і почали працювати дуже швидко. Не знаю, чи була історія, що мене хотіли прибрати, а Богдан – залишити. Можливо, це було, але я про це не знаю. Ми постійно спілкувалися, тому що це була виборча кампанія. Ми сиділи у виборчому офісі всі разом.
– Коронавірусу не було.
– Коронавірусу не було. Сиділи всі за одним столом. Начебто нормально все було.
– Ти зараз спілкуєшся з Андрієм Богданом?
– Дуже рідко. Останнім часом узагалі майже не спілкуюся. Коли він звільнився, ми зідзвонювалися, можливо, раз на місяць. Уже давно не спілкувався з ним.
– Ну коли в нього виходять резонансні інтерв’ю (спочатку Дмитрові Гордону, потім «Українській правді», зараз Ксенії Собчак), ви зідзвонюєтеся?
– Дивився, чесно тобі скажу. Інтерв’ю Гордону дивився.
– Ти йому телефонував після цього?
– Після Гордона – по-моєму, так. Чи написав «подивився»… Щось на кшталт цього.
– Просто смс.
– Так.
– Чи він тобі скинув?
– Ні, я написав, що подивився.
– А він запитує: «Ну як?»
– Ні, ми навіть не обговорювали. «Українську правду» я не прочитав усю – проскролив, шматочками почитав. Імена, прізвища знайшов і почитав. Собчак не подивився. Я читав пости всякі у Telegram-каналах про Собчак. Я став дуже багато читати такого… Увечері в машині їхав, читав – і думаю: «Ой, ні, потім коли-небудь. Тому що це дуже…» Я тобі чесно скажу: я людина, яка постійно стежить за новинами та соцмережами. Але протягом останніх двох тижнів у мене на це взагалі немає часу.
– Тобі всі новини мери розповідають?
– Так, мені всі новини мери розповідають, губернатори, коаліції тощо…
– Тобі взагалі подобається це?
– Так, звичайно. Це ж драйв.
– Ти ж медіа займався, а це зовсім інше.
– У будь-якому разі, ми займалися «Великим будівництвом»…
– Про це ми поговоримо пізніше.
– Так. Я займався різними передвиборчими історіями і до партії «Слуга народу», з іншими політичними силами. Сам собою я не якийсь суперпіарник або технолог. Я більше, напевно, менеджер, але з якимись прикольними і різкими ідеями. Так ось, повертаючись до новин, я реально ніколи не розумів медіамоніторингу. Я його майже ніколи не читав, дивився якісь градуси, позитивні, негативні новини тощо. Але зараз це єдиний варіант узагалі якось в’їхати в історію, що відбувалося вчора або відбувається за останні пів дня. Дійсно, така реальність. Учора я вийшов звідси о 23.00, приїхав додому. Дитина спить, дружина спить. Ліг спати. Прокинувся о шостій, зібрався… Коротше, це постійний такий процес. Особливо зараз. Тому що вибори минули. Зараз найголовніший процес – це об’єднання коаліції та голосування за голів облрад, за секретарів міськрад. Завдання, яке ми собі ставимо, – більшість голів облрад мають бути від партії «Слуга народу». І це не тому, що це наше бажання, а тому, що це може бути вигідно нам як партії влади, партії «Слуга народу», президенту, так і місцевій владі.
– Які головні якості Андрія Єрмака ти б виділив?
– Ти хочеш, щоб я співав дифірамби Єрмаку?
– Може, ти, навпаки, не будеш співати дифірамби.
– Його дипломатичність і манера спілкування, те, як він домовляється з людьми, – це його позитивна характеристика як глави офісу. Якщо ми говоримо про людські якості, він мені зрозумілий, нам приємно спілкуватися, проводити час навіть поза роботою.
Зеленський дослухається до Єрмака, до Шефіра. Слова Богдана про те, що президент дослухається до Тищенка, – стьоб
– Пити вино, я зрозуміла.
– Так. Повертаючись до глави офісу…
– Давай я тобі допоможу.
– Давай.
– Переваги ти вже почав перераховувати. А недоліки?
– Слухай, ну це ніби не моя історія… Це не стосується Єрмака, чесно тобі скажу. Я не можу про людину сказати щось погане. Або навіть гарне. Може, мені навіть хтось із мерів неприємний просто на людському рівні, або я вважаю, що він не гідний… А чому це має мені заважати? Тому я дуже не люблю виділяти в людях позитивні, негативні характеристики.
– Ну взагалі-то ти вже виділив позитивні характеристики в Андрія Борисовича.
– Ні, ти попросила – я сказав.
– Я запитала про головні характеристики та якості.
– Це його дипломатичність і те, як він може домовлятися з людьми. Я тобі про це сказав. Я вважаю, що це його плюс.
– А мінуси? Немає мінусів?
– Добре. Він рідко бере трубку, коли це дуже терміново потрібно.
– Може, ти просто його секретного телефону не знаєш?
– Може. Може, у нього є третій телефон. Це для мене мінус. Але він однаково передзвонює.
– Добре. Кому президент довіряє найбільше? Можеш назвати список людей? Мені цікава твоя оцінка.
– Це ті люди, які навколо нього.
– До кого він дослухається?
– Він дослухається до Єрмака, до Шефіра. Не можу сказати, дослухається до мене чи не дослухається. Це йому вже вирішувати.
– Андрій Богдан в інтерв’ю Дмитрові Гордону сказав, що президент найбільше довіряє і дослухається до Миколи Тищенка.
– Я думаю, це був, можливо, жарт.
– Тобто це неправда?
– Ні, ні.
– Входить Микола Тищенко в пул тих людей, до яких дослухається Володимир Олександрович?
– Він не так часто зустрічається з Миколою Тищенком, щоб дослухатися чи не дослухатися до нього. Це обговорювати якось дивно. Можливо, у якихось питаннях він почув від нього…
– Але не всі нардепи можуть часто приходити на прийом до президента, щось обговорювати.
– Микола Тищенко не приходить часто до президента. Я взагалі не можу зрозуміти, чому ми обговорюємо це. До президента приходять нардепи. Він приймає їх як окремо, так і групами.
– Він припинив приходити після місцевих виборів?
– А він і до цього не приходив так часто. Коли були місцеві вибори, дійсно, ми зустрічалися по одному – два рази з нардепами, які займаються місцевими виборами в різних регіонах. Зокрема і з Тищенком. Але щоб Тищенко ходив набагато частіше, ніж інші нардепи, – такого точно немає. Я взагалі не розумію, чому така інформація з’являється.
– Ти зможеш дізнатися у Андрія Богдана.
– Я думаю, що це був стьоб.
– Стьоб, який має під собою коріння?
– Ні, чесно, він не має нічого під собою.
– Добре. Ексміністр фінансів Ігор Уманський минулого тижня звільнився з посади радника Єрмака і написав, що на «Великому будівництві» – велика корупція. За його словами, 35 млрд грн із ковідного фонду в момент, коли все вкрай погано, було переспрямовано на «Велике будівництво». Водночас до 40% цих грошей розкрадають. Але він не став конкретизувати прізвища. Для мене злодійство ковідних грошей під час жаху, який відбувається у нас у країні, – це схоже на мародерство, на крадіжку на армії в момент війни. З огляду на те, що саме ти завідуєш «Великим будівництвом», тінь повисла над тобою, хоча Уманський твого прізвища не назвав…
– За нього це зробили інші люди.
– Так?
– Моє прізвище почало з’являтися одразу.
– Це логічно. І, напевно, ти це теж чудово розумієш.
– Так.
– Як ти прокоментуєш цю історію? Чи причетний ти до теми, про яку сказав Уманський? І якщо є злодійство, то яких заходів буде вжито?
– Давай попунктно. Ігор вийшов – щось сказав. Особливо про 40%, про картель… Якби у нього була якась чітка інформація, він би її сказав, а не просто виставив постик із 40% крадіжок… Стосовно ковідних грошей. Це дуже проста історія. Так, дійсно, вона погано позначилася, але я можу все дуже зрозуміло пояснити. Ковідний фонд, який збирали з різних витрат держави, становив 32 млрд. Окремо були гроші, які дісталися країні завдяки Стокгольмському арбітражу, які команда президента змогла забрати в Україну. 35 млрд із цих грошей планували на дороги. У той момент Мінфін і Кабмін ухвалили рішення, що найлегший механізм – переспрямувати їх через ковідний фонд. Тому ковідному фонду додали 35 млрд «Нафтогазу», які планували на дороги, – і їх витратили на дороги…
Хочу розвіяти міфи стосовно того, що дороги будували за гроші, які мали йти на медицину… Дороги будували за гроші, які мали йти на дороги
– У підсумку Верховна Рада, як ми знаємо, проголосувала ковідний фонд у розмірі 66 млрд.
– Якби не було 35 млрд на дороги, його б проголосували в обсязі 32 млрд.
– А чому вирішили в такий спосіб зробити?
– Тому що…
– Замість того, щоб одразу сказати, що це гроші на будівництво доріг. І не було б цієї теми. Розумієш?
– Дійсно, її не було б. І це наша помилка. Були свої нюанси: у який спосіб ці гроші перерахувати на дороги тощо. Це був, напевно, найзрозуміліший механізм.
– Завжди краще безпосередньо, на мою думку.
– Їх неможливо передати з «Нафтогазу» в «Укравтодор». Вони однаково потрапляють до бюджету. У будь-якому разі це гроші не ковідні. 32 млрд на боротьбу з COVID-19 не витрачено досі. Зараз у ковідний фонд додадуть ще 10 млрд. І у нас буде 42 млрд.
– Де ми візьмемо 10 млрд у ковідний фонд?
– Мінфін вийде з окремою комунікацією стосовно цього… Так от, щоб розвіяти міфи щодо того, що дороги будували за гроші, які мали йти на медицину… Дороги будували за гроші, які мали йти на дороги. Помилка в комунікації – так, справді. Щодо 40% відкату. Це навіть неможливо обговорювати, тому що я не розумію, у якому бізнесі можливі такі цифри, про які говорить Уманський. Якщо у нього є якась, хоча б маленька, інформація, він може зайти в НАБУ, в інші правоохоронні органи й віддати цю інформацію. Якщо він не хотів цього робити, – Єрмаку сказати.
– Він сказав, що передав документи спеціальним органам і представникам ОП.
– Я не знаю, щоб він комусь в Офісі президента передавав документи. Якщо він передав до правоохоронних органів, – супер, нехай розберуться. Далі: щодо картелю, шести компаній тощо. Цю тему роздмухують уже рік. Спочатку було три компанії, потім – 10, тепер говорять про шість компаній. 20 компаній отримують від «Укравтодору» за підсумками року замовлень на більш ніж 1 млрд грн. Тобто можна говорити, що це картель із 20 компаній… У нас дійсно дуже різко почав розвиватися ринок, тому що стільки доріг не будували ніколи. У найкращі роки будували 1800 км державних доріг. Ми цього року побудували 4 тис. Це різкий поштовх. Дійсно, компанії почали різко розвиватися. Подивіться на будь-яку сусідню країну. У будь-якій європейській країні дороги будує дві компанії. Іноді – три, а іноді – одна. У нас найвідкритіший ринок для дорожніх компаній.
– Ти гарантуєш, що корупції на «Великому будівництві» немає?
– Я це говорю точно. І це може перевірити будь-який правоохоронний орган. Були випадки корупції на «Великому будівництві». Наприклад, у Закарпатті кілька тижнів тому. Представники облради приїхали і сказали якимсь будівельникам, які зводили дитячий садок чи школу: «Ми будемо за вами дивитися. У вас усе буде класно. Ми будемо вами опікуватися на місцевому рівні. Дайте грошей». Їх одразу ж узяли правоохоронні органи. Ми говоримо про маленьку ситуації в області – і це одразу припинили правоохоронні органи. Уманський говорить про те, що є глобальна корупція на «Великому будівництві». А де хоч один доказ?
– За логікою, якби я до цього була причетною, я б йому зателефонувала і запитала…
– Я навіть не дзвонив. Тому що ми з ним знайомі. Він би міг для початку мені зателефонувати, наприклад, і сказати, що буде такий пост писати. Я не бачу сенсу телефонувати, бо вважаю, що його ввели в цю ситуацію.
– Хто?
– Хтось. Не знаю, чесно. Я не вважаю, що він вийшов тому, що він такий білий хлопець і вирішив боротися з корупцією. Я вважаю, що це просто вигадана історія, з якої він вирішив розвивати свій піар. Коли у людини починає різко з’являтися публічна Facebook-сторінка, Telegram-канал, вона починає ходити на пресконференції тощо… Це не може відбуватися просто так. Я вважаю, що за ним хтось стоїть. А це вигідно всім нашим опонентам, усім опонентам влади. Тому що «Велике будівництво» – це єдиний дійсно великий, глобальний, позитивний проєкт президента. Хоч як би хто ставився до президента, до влади, ніколи не будували стільки доріг, ніколи не зводили такої кількості садочків, шкіл, ніколи не робили 200 приймальних відділень за рік. Це факт. І, звичайно, будь-якій політичній силі вигідно повернути цей проєкт у негатив.
– Слухай, ми ж не в дитячому садку. Коли ти говориш, що за ним хтось стоїть, ти, напевно, знаєш хто. Давай ти назвеш прізвища.
– Якби я знав, що за ним стоїть конкретна людина, я б так і сказав. Я тобі чесно кажу: я не знаю, хто за ним стоїть, але я розумію, що сам він цього робити не може і не став би цього робити.
– Давай іншу історію розглянемо. Корупція, схеми на митниці й у податковій. Я говорила і з іншими експертами, які мені підтверджували слово в слово, що схеми є і реально дуже багато ми недоотримуємо, як і розповідав Ігор Іванович. Якщо ці схеми прикрити, Україна б отримувала в бюджет плюс 100 млрд грн щороку. Це величезні гроші. І МВФ не потрібен. Він сказав, що передав цю інформацію Єрмаку. Коли Уманський був радником, він про це говорив. Але віз і нині там. Чому так відбувається?
– Я не можу сказати, що віз і нині там. Просто я не займаюся цією темою. Але з тієї інформації, яку я знаю, глава податкової Любченко спільно з Мішею Федоровим та і з СБУ змогли прикрити тему скруток. Я боюся помилитися в цифрах. По-моєму, за кілька місяців бюджет отримав додатково приблизно 12 млрд. І Міша виходив з окремою комунікацією. Там дійсно є успіхи.
– Ти хочеш сказати, що прикрили всі схеми?
– Я не знаю, прикрили їх чи не прикрили повністю. Але те, що є великі зрушення і великі успіхи, я можу сказати точно.
Центральна і місцева влада мають разом ухвалити рішення про локдаун, щоб не було місцевого сепаратизму
– Чи буде локдаун в Україні? І якщо так, то коли.
– Усе дуже просто. Зараз у нас карантин вихідного дня. Він буде треті вихідні. Чого ми намагаємося досягти карантином вихідного дня? Щоб усі розуміли: у нас дійсно почався стрибок зростання захворюваності. Ми намагаємося збити темпи зростання для того, щоб стабілізувати ситуацію. І за цей час збільшувати кількість ліжок із киснем та іншим необхідним обладнанням. Чи буде повний локдаун, який багато хто обговорює, – ми це зрозуміємо після того, як проведемо треті вихідні на карантині вихідного дня. І будемо ухвалювати відповідні рішення. І ми радимося з місцевою владою щодо цього. Дійсно, з ними зараз триває розмова, щоб підготуватися. Ми маємо всі разом ухвалити рішення: центральна і місцева влади, щоб у нас не було місцевого сепаратизму. Можливо, за підсумком одному або двом мерам це і не сподобається, але більшість має ухвалити рішення. Це рішення ґрунтується передусім на тому, якими будуть темпи зростання захворюваності й заповнюваності лікарень. Головне завдання локдауну – не просто закрити, щоб людям гірше жилося. Головне завдання в тому, щоб розірвати ці зв’язки, щоб за певний період люди менше одне з одним контактували. От і все.
– Ти розумієш, що для багатьох бізнесів ці два-три тижні перед Новим роком – дуже важливі?
– Ну слухай, ми ж теж не дурні. Ми це чудово розуміємо.
– Можна говорити про те, що ви будете після Нового року вводити локдаун?
– Можна говорити про те, що ми витримаємо баланс. Тому що потрібно ухвалити рішення. У тебе, з одного боку, економіка, а з іншого – смерті людей. Тому тут потрібно зрозуміти, у який момент це зробити й у який спосіб.
– Я вже говорила, що дуже боюся локдауну. Тому що бачу, наскільки зараз усім важко. На сьогодні в більшості все, що було, витрачено. І зараз усі перебувають фінансово й емоційно на межі.
– Дійсно, так і є.
– Люди розлючені, не бачать перспективи… Люди відчувають, що їхнє життя не покращується, а навпаки, вони живуть у постійному страху, зокрема через коронавірус. Ти не боїшся, що якщо потрібно буде вводити локдаун Україні, у якийсь момент люди вийдуть на вулицю протестувати і прийдуть на Банкову? Що це, не дай боже, призведе до голодних бунтів…
– Це в будь-якому разі непопулярні рішення. Коли ми спілкувалися з мерами тиждень тому, з нами були епідеміологи. Був прем’єр, епідеміологи, мери та представники Офісу президента. Це було саме після перших вихідних. Вони кажуть: «У нас підприємці вийшли». І ось одна з жінок-епідеміологинь сказала: «Так, дійсно, людям важко. Так, вони недозаробили через те, що є карантин вихідного дня, але ви зрозумійте й інше: не буде кому в ці магазини ходити, якщо ми допустимо до такого рівня ситуацію з COVID. Просто смертність збільшуватиметься в рази».
– Тобто ти будеш це пояснювати?
– Якщо буде локдаун, ми вийдемо з цілковитою комунікацією. І вона буде заздалегідь. Але це якщо він буде. Якщо нам удасться збити зростання карантином вихідного дня…
– А як ви можете його збити карантином вихідного дня, якщо школи працюють? Серед моїх знайомих протягом двох останніх тижнів пішла хвиля, коли саме діти приносять зі школи – і лягає вся сім’я. Причому діти, слава богу, більш-менш легко переносять. Але школи працюють.
– Так, дійсно.
– Ми робимо карантин, але школи у нас працюють.
– Так. Але у вихідні вони ж не працюють. Це питання того самого балансу. Точно така сама контактність у ресторанах, у торгових центрах.
– Подивися статистику заражень. Кафе, ресторани, торгові центри на останніх місцях, якщо порівнювати, умовно кажучи, з церквами, громадським транспортом, масовими заходами, офісами.
– Ти ж розумієш, чому заражаються більше у транспорті. Тому що люди кудись їдуть. Коли у тебе не працюють ресторани, торгові центри у вихідні, людей у транспорті менше. Це ж комплексне питання. Ми побачимо десь за тиждень, як допоміг карантин вихідного дня. Тому що це двотижневий лаг, але ми вже зараз бачимо, що, у принципі, ситуація… Ми могли сьогодні отримати і 20 тисяч, але…
– У разі якої кількості нових хворих на день медична система лягає?
– Це питання, з якою швидкістю система працюватиме з людьми. Тому що, по-перше, скорочується трохи період перебування людей у лікарнях. По-друге, скільки вони перебувають саме на лікуванні в медзакладах… Немає якоїсь конкретної цифри, що якщо у нас стільки-то захворювань на день. Головне – тримати баланс між хворими й тими, хто одужує, і тоді система зможе справлятися.
– Я хочу тебе запитати щодо економіки. Усі говорять про те, де брати гроші, що ситуація погіршується. Я вчора послухала Михайла Саакашвілі. Він заявив, що ситуація в економіці дуже погана, навіть у 90-х такої не було в Україні. І що може дійти до того, що наступного року нам нічим буде платити зарплати й пенсії. Скажи, де Україні брати гроші? Ваша команда розуміє?
– Звичайно, розуміємо. Над цим працюють наші економісти щодня. Усі бачили, що приєднався і Тимофій Милованов, і велика група людей, зокрема міністри, прем’єр-міністри, радники…
Ситуації, за якої не виплачуватимуть пенсій або зарплат, не буде
– Милованов сказав, що МВФ грошей не дасть.
– Давай подивимося в підсумку… Це перемовний процес. Я вважаю, що ті слова, які ти говорила, – до них ми не дійдемо й у нас буде все нормально і з зарплатами, і з пенсіями. Так, дійсно, є об’єктивні кризові причини, як і в будь-якій країні, у зв’язку з тим, що економіка не в тому стані. Передусім через COVID. Ми, думаю, пройдемо нормально цю ситуацію.
– Ти вважаєш, що Україна десь візьме гроші?
– Я не займаюся цим, але ми ж працюємо з міжнародними інституціями.
– Не буде такого, що не виплачуватимуть пенсій?
– Ситуації, що не виплачуватимуть пенсій або зарплат, не буде.
– Кириле, але вже зараз зупинено виплати за незахищеними статтями.
– Не за всіма.
– Це ж важлива історія, яка створює ВВП.
– Це питання, розкладене в часі. У цей момент немає деяких надходжень, які необхідні. У цей момент, можливо, скарбниця не платить незахищені статті. Але є незахищені статті, за якими платять усе одно. Наприклад, закупівля кисневих станцій тощо.
– На це потрібно витрачати гроші з ковідного фонду?
– Так, це субвенція. Не буде ситуації, що не платитимуть захищенки. Це неможливо.
– Добре. Один із найяскравіших передвиборчих гасел команди президента: «Весна прийде – саджати будемо». Звичайно, найчастіше у вас запитують: «А де ж результати?» Кримінальні справи проти Петра Порошенка більше допомагали йому підняти свій рейтинг. Зараз узагалі тиша. Скажи, будь ласка, чому так вийшло?
– Це ж запитання до правоохоронних органів.
– А в тебе є це запитання?
– Ну звичайно є. Звичайно, хочеться, щоб корупціонерів саджали. І саджали якомога швидше. І це бажання, звичайно, є і у президента. Так, дійсно, це не відбувається з тим результатом, як, можливо, хотілося б. Але я думаю, що однаково це якийсь процес. Що тут можна сказати, якщо у нас така система, де всі одне від одного незалежні? Не можна ж підняти слухавку і сказати: «Алло, посадіть ось цього».
– Ні. Згідно із законом лише.
– Можливо, у цьому і є успіх: у нас змінилася влада і тепер немає цього телефонного права.
– Давид Жванія сказав, що повернувся до України й даватиме свідчення, я так розумію, проти Петра Порошенка. Він також сказав, що побоюється за своє життя. Ти знаєш про цю ситуацію? Йому нададуть державну охорону?
– Чесно кажучи, я не знаю. Мені не особливо й цікаво. Напевно, правоохоронці, якщо вважатимуть за потрібне, дадуть йому охорону.
– Поговорімо про твою біографію. Твоя компанія робила інавгурацію і Петрові Порошенку, і Володимирові Зеленському. Як так вийшло? І чия інавгурація була красивішою?
– Ну, звісно, друга інавгурація була красивішою.
– Тобто першого разу ви не старалися?
– Ні, річ у тому, що ми першу зняли, і якийсь досвід з’явився в інавгураціях. Тому друга була набагато кращою.
– Ви на Порошенку тренувалися, я зрозуміла.
– Ми не тільки інавгурацію Петрові Олексійовичу знімали. Ми знімали багато всього. Я тобі більше скажу: під час виборчої кампанії, коли я вже працював у штабі [Зеленського], моя компанія паралельно робила Порошенку…
– Тобто ти працював і з Зеленським, і з Порошенком?
– Я працював із Зеленським…
– Здібний.
– Наша компанія обслуговувала, у принципі, практично всіх. І Гриценку ролики ми знімали…
– Але ти працював і з Порошенком, і з Луценком, і з Кононенком, і з Гройсманом…
– Не лише з ними. З Аграрною партією, з Гриценком, із різними іншими людьми.
– Хто найяскравіший із політиків у спілкуванні?
– Ну зрозуміло, що найяскравіший – це Зеленський. Тому що інший формат політика. Ти знаєш, це – стара політика і нова політика. Ну, дійсно, у нас були замовлення від Порошенка в якийсь період, від Гройсмана ми щось робили, знімали фільм із Кононенком.
– Пам’ятаю.
– Ролики Луценку. Але водночас ми знімали ролики Гриценку, Аграрній партії, іншим партіям.
– У кого були найвдаліші ролики?
– Була класна виборча кампанія в УКРОП.
– Коли Корбан балотувався?
– На місцевих виборах 2015 року. Ми займалися всім, не тільки роликами. Протягом пів року створити партію, яка на місцевих виборах посіла четверте місце, – це серйозний кейс. Тоді були прикольні ролики. Ну, звичайно, ролики «Слуги народу» і Зеленського – це безперечно. Поки найкраще, що ми робили.
Я пишаюся тим, що вийшло зламати систему корупційних зв’язків і замінити політичну еліту в Україні
– Президент практично щодня, записуючи ролики, говорить про те, що відбувається гарного дуже багато кожного дня…
– Так.
– А ЗМІ цього не показують.
– Так і є.
– Скажи, що відбувається гарного, чого ми не помічаємо?
– Ну це щоденний процес. І щодо будівництв, і таке інше… Не всі ж люди їздять трасами між містами. Хочеться про це весь час розповідати. Ніхто практично не знає, попри те, що це було на багатьох каналах, це нікому нецікаво підхоплювати, обговорювати, тому що це позитив, а люблять обговорювати негатив… Є траса Кіровоград – Миколаїв. Це, по-моєму, приблизно 100 км, де триметрові ями, де фури перевернуті тощо.
– Так, звичайно.
– Минулого тижня ми її повністю зробили протягом року і відкрили по ній проїзд. Це бетонна нова траса.
– Чому ви цього не пропіарили?
– А ми це піарили, просто це нецікаво обговорювати в експертному середовищі. Там був Кубрак, там було багато камер. Це були сюжети на всіх центральних каналах. Дійсно, це показали. Це було у Facebook, це було в Telegram-каналах тощо. Але нецікаво обговорювати позитив. Це те саме, про що говорить президент. Усі пам’ятають мемчики про перевернуті фури і триметрові ями…
– Так треба було тими ж мемчиками відпрацювати, щоб це дійшло до всіх. Розумієш?
– Так, треба. Але нам же треба ще й справами якимись займатися, зокрема, щоб ці траси було зроблено. Тому, на жаль, на це бракує часу.
– Чим ти найбільше пишаєшся за півтора року роботи в команді президента?
– Я пишаюся тим, що вийшло зламати систему корупційних зв’язків і замінити політичну еліту. Привести нову владу, нових людей у владу, які взагалі по-іншому бачать, у них інші думки в голові… Вони не шукають, де підзаробити, поцупити грошей. Це добре видно у Верховній Раді…
– А ти не відчуваєш, що професіоналів зараз бракує? І це великий мінус.
– Професіоналів бракує. І це я дуже добре бачу, особливо на прикладі губернаторів, яких ми призначаємо зараз. Тому що ми хочемо призначати менеджерів, яких поважатимуть місцеві еліти. Це людина, яка презентує президента на місці. Дійсно, є певний кадровий голод, але він таки не з’явився нізвідки. Він був і раніше. Багато хто не хоче йти у владу через малі зарплати… Людина з бізнесу, з великої компанії – ти сама, я думаю, це чудово розумієш – не піде туди, якщо вона не збирається красти гроші.
– Так чому чесно не сказати, що потрібні великі зарплати?
– А це непопулярно.
– Так ви ж не для популярності, а для реформ прийшли працювати. Правильно?
– У тому-то й річ. Ти пам’ятаєш, який негатив у суспільстві це викликало? Зараз цього не можна робити. У людей і так економічний стан не особливо гарний… Тому і доводиться шукати людей, які готові працювати за невеликі гроші…
– Багато хто з тих, кому ви пропонуєте, відмовляється йти у владу?
– Тих, хто не йде красти, одразу видно. Коли ти говориш із людиною на співбесіді, ставиш їй прямі запитання, зрозумілі, і якщо вона починає викручуватися, одразу видно, що вона йде красти. Ті, хто дійсно йде працювати, а не красти, – готові допомагати.
– Про що ти найбільше шкодуєш? Ти розповів про досягнення, тепер давай про помилки.
– Перша помилка – це час. Я вважаю, що ми в якихось питаннях утрачаємо, утрачали час. І доводиться надолужувати згаяне. Той самий турборежим – це ж вікно можливостей. Ти завжди побоюєшся, що вікно можливостей зачиниться і ти не встигнеш зробити те, що можеш. Є якісь об’єктивні, є суб’єктивні причини. Так, дійсно, щось зробили невчасно. Як із киснем. Це була помилка, яку зараз доводиться надолужувати.
Посадки. На жаль, правоохоронці самі перебувать у своїй стихії. І вони рухаються з тією швидкістю, з якою вони можуть. Якісь у них, можливо, є об’єктивні причини. У принципі, я вважаю, що у нас є ще час довести, що ми дійсно хочемо зробити країну зовсім іншою і швидко її перебудувати.
– І президент, і ти говорите, що щодня щось гарне відбувається, а ми чомусь цього не помічаємо. Але якщо вийти на вулицю і спитати: «Вам стало важче чи легше? Ви в майбутнє дивитеся з оптимізмом чи з песимізмом?»
– Я розумію, до чого ти ведеш.
– У людей стан, близький до паніки! І всі кажуть, що стає дедалі гірше. Чому тоді так відбувається? Ти розумієш?
– Це загальносвітова криза. Це ж не унікальна ситуація для України. Ну подивися на мітинги, які в Німеччині відбуваються, розганяли водометами людей. Якщо в Німеччині така історія…
– Але там держава допомагає бізнесу…
– Так, але…
– Божевільна підтримка щомісячна.
– І однаково точно такі самі настрої в населення. Візьми будь-яку країну, не тільки європейську. У нас, звичайно, менша подушка, завдяки якій ми можемо надавати допомогу… Ти вважаєш, що нам не хочеться допомогти людям? Та нам хочеться допомагати якомога більше, але є об’єктивна реальність, бюджет. Ми працюємо з тим, що є. Є програма «5–7–9», за якою видано кредитів на мільярди. Усім роздати грошей – це нічим особливо не допоможе. Потрібно ж придумувати кроки, які будуть економіку запускати. Але з іншого боку, людям треба допомагати в будь-які способи: кредитами, іпотекою… Ми придумали, як запустити іпотеку під 7%. Наступного року зробимо 30 тис. кредитів. Ти могла собі уявити, що можна буде піти в будь-який банк і взяти квартиру в іпотеку під 7% у гривні на 20 років?
– Я боюся, що наступного року мало таких людей залишиться, хто навіть під 7% зможе взяти.
– Щомісячні платежі – 3–4 тис. грн. Це не найменший платіж, але все-таки… Будівництво будинків і квартир – це великий мультиплікатор для економіки, тому що це все тут залишається.
Ми прийдемо до того, що закон про медіа однаково буде ухвалено
– Ти ініціював створення Ради з питань свободи слова при президенті.
– Так.
– Минув майже рік. Як часто ви збираєтеся? І які результати роботи ради?
– Я останнім часом не беру участі в цій раді. Я так і планував. Коли ми перші рази зустрічалися, я сказав, що це орган – радше самоорганізація… Там є представники офісу, ми зі свого боку готові допомагати, де необхідно. Я знаю, що недавно вони збиралися в онлайн-режимі. Але я не веду цієї історії. Цим займається наш інформаційний департамент.
– Я тобі поставлю зараз дуже важливе запитання не тільки для мене як для журналістки, а у принципі, для країни. Одне з безперечних досягнень Помаранчевої революції та Революції гідності, – свобода слова. На Банковій, у президента й у тебе особисто є розуміння, що законопроєкт про медіа зміг зробити неможливе, об’єднавши журналістів, які не часто доходять згоди? Чи є розуміння, що не потрібно закручувати гайки і не потрібно його ухвалювати?
– Закон про медіа – дуже проста історія. Ніхто не придумував закону, щоб закрутити гайки якійсь одній сфері медіа чи всім одразу. У ньому є об’єктивні огріхи. Я минулого тижня зустрічався щодо цього з керівниками телевізійних каналів, і ми домовилися про таке… Ми прийдемо до того, що цей закон у прийнятному вигляді однаково буде ухвалено. У будь-якому разі законодавство, що регулює телебачення, радіомовлення, інтернет, не те що застаріло – його фактично взагалі немає. Це дуже старі законодавчі акти. Ми маємо оновити всю систему регуляції у країні. Ніхто не хоче закручувати гайки. І я тобі більше скажу: наприклад, телевізійні групи вже, у принципі, зробили правки, які задовольнять весь телевізійний ринок.
– Кириле…
– Далі ми будемо робити це з інтернетом, радіо тощо…
– У цьому законопроєкті не йдеться про телебачення…
– Ну як? Там великий блок щодо телебачення.
– Із телебаченням якраз усе більш-менш зрозуміло. Я говорю про те, що найбільше проти закону виступали інтернет-ЗМІ…
– Так.
– Блогери, яких усе це торкнеться…
– Блогерів здебільшого і не торкнеться. Це торкнеться інтернет-сайтів і ЗМІ в інтернеті.
– Якщо йдеться про оновлення законодавства, це добре. Але потрібно робити так, щоб не ускладнювати життя телеканалам…
– Ну я ж тобі кажу: вони прийшли до того, що у них є розуміння.
– Але не в них головне питання. Головне питання в тому, що за цим законопроєктом влада дістає інструмент для контролю над інтернетом.
– Ну це не так.
– Ось ти скажеш: «Я – гарна, чесна влада. Я не буду користуватися цим інструментом»… Але немає жодної гарантії, що наступна влада цим інструментом не скористається. Як фахівець я тобі можу сказати, що за законопроєкт про медіа не можна голосувати. Тому що цей законопроєкт – про цензуру в інтернеті.
– Це зрозуміло. Ти ж розумієш, чому інтернет-ЗМІ говорять: «Із телеком окей, вони домовилися – і добре. А з інтернетом усе погано»? Тому що телебачення і так регулюють, а інтернет…
– Я тобі можу по пунктах розповісти, що там погано.
– Ну я не глибоко в цій темі. Але з урахуванням того, як розвивається світ, неможливо залишити просто інтернет-ЗМІ…
Потрібно буде новий закон про медіа написати – ну окей, давайте писати новий закон. Потрібно цей поправити – виправмо. Але я вважаю, що законодавство, яке регулює ЗМІ, має бути, його треба оновлювати
– У світі немає такого законодавства, яке пропонують тут.
– Але регуляція інтернет-ЗМІ є у Франції, у Німеччині. Вона скрізь є. А у нас немає нічого взагалі.
– У цьому законопроєкті не йдеться про свободу слова. Ідеться про цензуру.
– Ми перші, хто стоятиме за те, щоб була свобода слова. Тому закон відклали. Ми ж могли просто подавати його в Раду й іти далі. Усі почули відгуки…
– А що означає відкладений?
– Закон відклали до того моменту, поки… Про телевізійників я тобі розповів, далі все просто дуже. Зустрічаємося з радіо, зустрічаємося з інтернет-ЗМІ й приходимо до того, де самі…
– А коли ви зустрічаєтеся з інтернет-ЗМІ? Тобто ти кажеш, що ви вже щось коригуєте в законопроєкті?
– Ні, я зараз планую цим зайнятися. Для того, щоб ми все ж таки прийшли до того, що буде регуляція. Це не мій закон, не ми його пушили… Він вийшов із Кабміну, дійшов до Верховної Ради і тепер приходить до нас зрештою… Бо кажуть: «Так, а що буде із законом про медіа? Будемо ухвалювати його чи не будемо?» Тому нам і потрібно з вами зустрітися…
– Тобто у тебе немає розуміння, що цей закон не треба міняти, тому що він від початку за формою і по суті неправильний?
– Можливо, його треба повністю поміняти.
– Якщо ви хочете удосконалювати законодавство, про це можна говорити, але в іншому напрямі.
– Можливо, його варто поміняти. Я просто розумію, що якась регуляція має бути однаково. Тому що світ так розвивається. Телек же чомусь регулюють і все добре: нікого не затиснули, не закрили… Потрібно буде новий закон написати – ну окей, напишімо новий закон. Потрібно цей поправити – виправмо. Я взагалі цим не хочу і не хотів займатися. Зустрівся з керівниками каналів, вони кажуть: «А що із законом про медіа?» – «А що з ним?» – «Ми вважаємо, що потрібно так і так». – «Ну добре. Якщо ви хочете, щоб я був вашим переговірником між Верховною Радою і Кабміном, – окей, зустрічаймося. Якщо ні, узагалі відкладімо цей закон, не будемо взагалі його ухвалювати». Але я вважаю, що в будь-якому разі законодавство, яке регулює ЗМІ, має бути, його треба оновлювати. Ніхто не збирається наступати на свободу слова.
– Я дуже сподіваюся, що ніхто не збирається, але поки ми бачимо трохи іншу історію. Згадай законопроєкт про дезінформацію.
– А де він?
– А якби ЗМІ не підняли хвили і не розповіли, що це історія про чисту цензуру…
– Але ЗМІ порушували тему закону про землю і говорили, що все погано. Деякі ЗМІ. Я не кажу всі.
– Ну ти порівнюєш…
– Але вони могли ж і цього закону не голосувати. Його ж проголосували. Так само і дезінформацію могли проголосувати.
– Кириле, я говорю про фактаж. Якщо ти займаєшся цим питанням, у мене до тебе велике прохання. Я тебе прошу прочитати й ознайомитися з тим, що говорили про цей законопроєкт, зокрема і я… Які ризики закладено у проєкт. І я тобі ще раз хочу сказати свою особисту думку: щодо регуляції інтернету цей закон не можна ухвалювати…
– Тому і не ухвалюємо. Тому Офіс президента і почув усе це.
– Це важлива позиція.
– Саме тому його й відклали.
– Давай про гарне.
– Давай.
– Ти народився у Дніпрі. Я не знаю, як часто ти там зараз можеш бувати.
– Останнім часом – тільки із президентом. Ось завтра буду знову з президентом у Дніпрі.
– Чудово. Скажи, будь ласка, батьки живуть там чи ти їх перевіз до Києва?
– Так, батьки там живуть.
Тато став депутатом Дніпропетровської облради від «Слуги народу». Я його не лобіював
– Чим вони займаються?
– Тато – депутат облради.
– Від «Слуги народу»?
– У новій облраді – від «Слуги народу».
– Він фракцію очолюватиме?
– Не знаю. Це вони всередині фракції вирішують. У мене запитували, чи я не пролобіював батька… Мій батько був п’ять років депутатом облради і головою найбільшої фракції в облраді…
– Від УКРОП?
– Так. На місцевому рівні наші куратори ухвалили рішення покликати його в «Слугу народу». І він не відмовився, тому що я працюю в Офісі президента, і для нього це абсолютно зрозуміла позиція, чому він піде зі «Слугою народу». Ким він буде далі – це вони там нехай на місці вже вирішують. Я не збираюся його лобіювати, тягнути тощо. Він дуже самодостатня людина…
– У нього бізнес якийсь?
– У нього є і бізнес, так. Ну і в політиці він давно.
– Чим він займається?
– Раніше він займався виставковим бізнесом – зараз це більше пов’язано з орендою.
– А мама чим займається?
– Мама працює в Палаці студентів ДНУ. У народі – це Палац Катерини. Вона там заступниця директора.
– Зрозуміло. Ти єдина дитина в сім’ї?
– Так.
– Батьки тобою пишаються зараз?
– Ну, сподіваюся, що пишаються. Мама, звичайно, сильно хвилюється, тато не так сильно… Не так близько це сприймає, бо він теж із цим стикається. Але теж хвилюється. Але мама дуже переймається, особливо, коли якісь фейкові історії починають розганяти.
– Інтерв’ю всі твої дивляться?
– Ну звичайно, так.
– Це інтерв’ю теж подивляться?
– Ну, сподіваюся, що подивляться, так.
– Закінчимо на позитиві. Не так багато часу залишилося до Нового року. Усі сподіваються, що 2021-й буде хоча б трішки легшим, ніж 2020-й. Що б ти побажав українцям у Новому році?
– Я б побажав кожному українцю зустрічати Новий рік у щасті. Тому що будь-який Новий рік – це казка і щастя. І щоб це щастя потім тривало весь наступний рік. А щастя охоплює багато всього: і економіку, і сім’ю, і любов, і багато всього іншого. Головне – бути щасливим.
– Побажаємо, щоб ви зробили все для того, щоб українці були щасливими.
– У цьому – наше головне завдання.
– Дякую за інтерв’ю.
– Спасибі.
ВІДЕО
