Так буває, коли ти десятки років очолював шоу-біз корпорацію і звик до того, що тобі ніхто не заперечує. І багато в тебе виходило.
А потім ти стаєш президентом і береш у нову корпорацію тих самих людей (для комфорту і надійності), і тобі знову ніхто не заперечує. І у них звичка, і у тебе звичка.
Проблема в тому, що профільних знань для роботи на новому місці в тебе немає, і звички до критики – теж, зате багато самовпевненості. І ніхто не може тобі сказати: «Блін, хлопче, ти охрінів, чи що?»
Одні бояться сказати; інші – не знають, що сказати; треті – не знають, що робити; четвертим базікати ніколи: вони мають устигнути зробити те, для чого проривалися нагору. П’яті (їх найменше) говорять – але їх одразу списують із корабля.
А тимчасом корабель прямує на скелі. Чи не найкоротшим курсом. Але капітану про це теж ніхто не скаже.
Джерело: Yevheniy Kuzmenko / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
