Традиція святочних ворожінь надає тривожним громадянам, особливо молодим громадянкам, безліч перевірених способів зазирнути в майбутнє і серце заспокоїти: на дзеркалах, на нитках, на воску, за допомогою книги, чашок, тіней і навіть рушника. Сьогодні саме відповідна ніч, так що побажаємо всім зацікавленим особам багатих вражень. Головне – не стримувати уяву.
Ворожіння політичні позбавлені стільки різноманітного інструментарію, тут усе примітивно, по-старому: берете дані останнього соціологічного опитування і до кольорових кіл перед очима намагаєтеся вивідати в них ознаки майбутніх змін. Різні соціологічні традиції рекомендують уважно перерахувати ці кола, інші категорично не радять цього робити, єдиної думки щодо цього не існує.
Поки країна з великими труднощами і задишкою переміщалася з-за новорічних столів за різдвяні, важкі умови капіталістичної конкуренції змусили співробітників Соціологічної групи «Рейтинг» вийти на роботу і промацати настрої співвітчизників, розморених святковими днями. Ось дані їхнього дослідження і можна використовувати для гадання про майбутню політичну динаміку. Можна, до речі, відразу сказати: ніякої динаміки немає, скільки не крути кольорові кола перед очима.
Якщо комусь досі здається, що Петро Олексійович або Юлія Володимирівна раптом різко підскочать у рейтингах і випередять свого кривдника на останніх президентських виборах, то хай не здається, не підскочать, низька стеля довіри (23% і 26% відповідно, по 8 % – повністю довіряють) заважає навіть розправити плечі. Якщо вони ж сподіваються, що раптом, як підкошена, впаде підтримка Зеленського і через нього можна буде переможно переступити, то нехай не сподіваються, підтримка Зеленського падає не поспішаючи, плавно і сумно, немов осінній лист. Йому все ще вірить набагато більше людей, ніж будь-якому іншому політику, 41%, із яких 17% – повністю. Перетворення чарівного президента на гарбуз – нешвидка історія, навіть коли всім зрозумілий її кінець.
Дещо осібно розташувався Юрій Бойко. Теж далеко не улюбленець публіки, начисто позбавлений навіть ознак харизми, Бойко в цьому сенсі рукотворне творіння величезної медведчуківської медійної імперії, якій у міру своїх слабких сил допомагають канали Порошенка. Безперервне, систематичне довбання по мізках робить свою справу, і цей зразково сірий персонаж виявляється на твердій другій позиції у президентських вподобаннях громадян. І це приз не так йому, скільки ресурсно підкріпленій завзятості ОПЗЖ. Коли у країні, що воює, партія, яка стоїть на платформі ворога, і її лідер виявляються в центрі громадських переваг, кричати «караул!» пізно, а ось проаналізувати складові такого успіху слід неодмінно. Бажано б з організаційними висновками, але хто ж їх буде робити, якщо нічого не було зроблено за всі попередні роки?
Стає популярним указувати на відносно високий рейтинг підтримки Дмитра Разумкова і пророкувати йому велике політичне майбутнє. Картинка стає не такою райдужною, якщо взяти до уваги, що третина громадян досі й гадки не має, хто це, і висока позиція парламентського спікера Разумкову нітрохи не допомогла. Навряд чи політик із чарівністю невиразної молі може розраховувати на сплеск народних симпатій до себе і лідерство в якійсь новій великій політичній силі. Але на других-третіх ролях, звичайно, він може триматися досить довго, модельний зразок – Володимир Литвин.
Замигтів в опитуваннях Володимир Гройсман, який на деякий час випав із поля зору. На повному безриб’ї ця обставина теж викликала розмови про політичні перспективи все ще дуже молодого, але виключно досвідченого експрем’єра. Ось тільки потрапив він зі своєю «Українською стратегією» у братську могилу п’ятивідсоткових. Це така постійна група політиків і пов’язаних із ними партій, яка теліпається помітно нижче за четвірку лідерів, із надією (що то виникає, то пропадає) на подолання прохідного бар’єру в майбутній боротьбі за парламент. Щоб вибратися із цієї бовтанки, ходити по телеефірах мало, а іншим способом нагадувати про себе наші політики так і не навчилися.
Ось, власне, і всі новини, які можна вигризти з останнього соцопитування. Тобто, як і було сказано, жодних новин. У політиці, як і в особистому житті, необхідність ворожити відпадає за непотрібністю, коли з’являється хтось дійсно яскравий, що підкоряє собі увагу. Від неясних тіней на стіні або таких же тіней в опитувальних листах їх відрізняють вчинки, дії, які не можна не відзначити і на які не можна не відреагувати. Тоді не треба буде ні кавова гуща, ні чергове опитування, щоб вигукнути вголос або про себе: «Нарешті!»
Джерело: «Слово і діло»
Опубліковано з особистого дозволу автора
