Перший крок. Усвідомлення військово-політичним керівництвом держави факту, що сучасна війна – інша по суті, не схожа на ту, до якої готується Генеральний штаб.
Після того, як у вересні 2019 року застосування тільки десятка безпілотників, начинених вибухівкою, призвело до скорочення наполовину щоденного видобутку нафти Саудівської Аравії, а масована атака турецьких ударних безпілотників у Сирії наприкінці лютого 2020-го призвела до руйнування сирійської протиповітряної оборони, стало зрозуміло: у світі новий технологічний стрибок. Відомий новатор Маск відразу заявив, що у війнах майбутнього винищувачам, навіть сучасному американському F-35, без шансів протистояти бойовим дронам, оснащеним системою штучного інтелекту. Війна між Азербайджаном і Вірменією лише підтвердила раніше зроблені висновки – чисельність армії й танків рішуче неважливі в сучасній війні. Оперативно-тактичні ударні безпілотники Bayraktar TB2, які Баку заздалегідь закупив у Анкари, дали змогу ЗС Азербайджану домінувати на полі бою.
Усе це безпосередньо стосується України, яка протистоїть російській агресії сьомий рік поспіль. Не можна сказати, що Україна не зробила кроків назустріч новим технологіям. Однак технологічне нарощування відбувається занадто повільно, несистемно і без участі державного менеджменту. Тобто без політичної волі.
Отже, глобальна доступність технологій з інтелектуальними програмами, автоматизація, роботизація і впровадження штучного інтелекту стануть в основі новітнього переозброєння, яке, врешті-решт, обнулить навіть ідею ядерного стримування. Ці процеси вже почалися, і їх не зупинити. Ми спостерігаємо не просто хвилю розвитку армій через активну роботизацію збройних сил – ми свідки справжнього технологічного цунамі!
Окрім того, сучасна війна передбачає відсутність чіткої лінії фронту: для боротьби та досягнення політичних цілей і будь-якої переваги все більше використовують комбіновані моделі впливу.
Другий крок. Чітка ідентифікація ворога. Пошук його слабких місць на тлі шліфування національної ідеї загального опору.
Україна не має стати заручницею оборонного планування. Ухвалення стратегії національної безпеки – перший позитивний крок, у якому реалістично відбито наше становище в системі координат.
Стратегія воєнної безпеки або, іншими словами, нова воєнна доктрина має чітко зафіксувати: Росія – наш ворог, і боротися з нею будемо так-то і так-то.
Позитивне зрушення вже відбулося. Наприкінці травня 2020 року Міноборони повідомило про те, що вперше у стратегії воєнної безпеки України буде застосовано принцип всеосяжної або тотальної оборони держави. Тобто до оборони країни буде залучено не тільки сили оборони, а все українське суспільство й усі органи державної влади, чинити опір противнику на всій території України, застосовуючи всі форми та способи боротьби з дотриманням принципів і норм міжнародного права. Це дуже важливий крок у бік створення асиметричного протистояння.
Що стосується РФ, то ми спостерігаємо її технологічне і десь політичне послаблення. Лише 2020 рік засвідчив кризи російських програм Су-57 (новий винищувач) ПАК ДА (перспективний авіакомплекс дальньої авіації), Іл-112 (новий військово-транспортний літак), танк Т-14 «Армата» тощо. РФ демонструє нездатність створення власних ударних безпілотників – проєкти «Мисливець», «Альтіус-У» та «Оріон».
Усі ці тенденції добре видно у війнах у Сирії й у Нагірному Карабасі. І їх необхідно посилювати в такий спосіб:
формуванням блоку активних союзників України та створенням передумов антипутінської коаліції; витісненням РФ із ринків і блокуванням одержання нею нових технологій; активною інформаційною політикою; формуванням свого асиметричного потенціалу.
Третій крок. Визначення своїх асиметричних можливостей протидії агресору.
Стратегія воєнної безпеки має сформувати чіткий курс на формування дієвої системи асиметричного протидії.
Це комбінований асиметричний щит. В основі яких низка нових елементів.
По-перше, це можливості несилового протидії. Розгортання інформаційної протидії, зокрема проведення інформаційно-психологічних операцій і кібератак, робота в соціальних мережах і засобах масової інформації змушує мобілізувати не тільки розвиток контррозвідки, розвідки та спеціальних інформаційних структур, а й залучати до взаємодії багато громадянських інститутів і громадських організацій.
По-друге, розвинена система територіальної оборони.
По-третє, професійна армія, озброєна сучасною високотехнологічною зброєю. Яка має у своєму складі велику кількість підрозділів спеціального призначення.
По-четверте, активне використання парамілітарних угруповань, приватних військових кампаній і автономних диверсійно-розвідувальних структур, насичених сучасними озброєннями або їх елементами.
Четвертий крок. Створення системи несилової протидії.
Це основа української асиметрії. Такі засоби мають запобігти розгорнутий Москвою інформаційний терор, проведення інформаційно-психологічних операцій із використанням кібератак, соціальних мереж і засобів масової інформації. І, можливо, ще важливіше: запобігти низці вбивств, які російські спецслужби організовують для залякування громадян своєї країни та іноземних держав, зокрема України.
Це дивно розгалужений і вкрай складний спектр завдань, який змушує сконцентруватися на розвитку контррозвідки, розвідок і спеціальних інформаційних структур. Розуміючи, що війна Росії проти України продемонструвала відсутність чіткої лінії фронту, ми маємо створити на фундаменті наявних структур багаторівневу систему стримування. Яка, зокрема, буде готова до реагування на випередження.
П’ятий крок. Створення і розвиток територіальної оборони.
Війна буде нелінійною такою мірою, що, цілком імовірно, у ній не буде поля бою та лінії фронту, які можна ідентифікувати. Відмінності між «цивільними» і «військовими», ймовірно, зникнуть.
Тому в широкому сенсі територіальна оборона по-українськи має стати формуванням такого ворожого для Росії середовища, у якому її війська не зможуть ефективно діяти. Водночас має бути впроваджено нові принципи територіальної оборони: високий рівень автономності підрозділів, високий рівень технологічності (із реалізацією активної фази переозброєння) і тісний зв’язок зі Збройними силами в питаннях підготовки, відпрацювання дій із застосуванням сучасних легких озброєнь. Під час вирішення цього хитромудрого рівняння вивірена побудова територіальної оборони здатна збалансувати саму армію – створивши разюче ємний резервуар для мобілізаційного ресурсу й одночасно давши змогу розумно скоротити ЗСУ, зробивши їх по-справжньому високотехнологічними.
Шостий крок. Кардинальне перетворення армії.
Сьогодні неможливо підходити до створення і розвитку армії за старими критеріями. І характер загроз, що змінився, і зміна форм та методів ведення воєн, і розвиток нових технологій, – усе це потребує зміни підходів військового будівництва. Збройні сили будь-якої держави перестають бути самостійною організацією – вони стають ядром сил оборони, які виконують головну функцію, але, утім, інтегровані в загальну структуру військового потенціалу держави. Для реалізації нової військової стратегії необхідна, передусім, технологічна перевага, особливо, як уже згадували, в управлінні військами. По суті, потрібен перехід до єдиного полю бою. Наступним висновком стає переконання, що для такої війни потрібен обізнаний воїн, який чітко знає своє місце в бойовому порядку.
У підсумку, Україна має створити сучасну компактну армію на базі фундаментального переозброєння на високотехнологічні системи.
Сьомий крок. Досягнення технологічної переваги.
Технологічні переваги стають наріжним каменем усієї системи оборони України. Наша майбутня безпека залежатиме від здатності зрозуміти, адаптувати і впровадити такі технології, як штучний інтелект, автономне управління і гіперзвукові системи.
Для цього необхідна трансформація ОПК. Негнучкий закостенілий ОПК перетворити на низку самостійних холдингів, до яких зможуть залучати, зокрема, і приватні підприємства під виконання певних завдань. Під певні завдання (програми) можуть створювати державно-приватні консорціуми.
На жаль, у держави, яка воює, абсолютно бракує ресурсів для реалізації такого плану, якщо говорити про великі масштаби. І все це на тлі технологічного виснаження сил оборони, і передусім армії. Це змушує під час оцінювання вітчизняних напрацювань орієнтуватися на певні критерії.
По-перше, поставити на чільне місце ті технології, які здатні вже сьогодні – завтра відповісти на головні, я б сказав, вітальні загрози для держави.
По-друге, орієнтуватися на технології, які можуть стати основою асиметричного щита. Тобто технології нелінійної дії.
По-третє, віддавати перевагу тим технологіям, які забезпечать порівняно короткі цикли виробництва озброєнь і військової техніки після взяття їх на озброєння у ЗСУ.
Для України вкрай необхідно почати готуватися до майбутніх воєн як до воєн майбутнього. І ця підготовка, на мою думку, має трансформуватися в такі пріоритетні державні програми переозброєння.
Перша держпрограма – вдосконалення системи управління ЗСУ та окремих озброєнь.
Друга держпрограма. Розвиток сучасних систем радіоелектронної розвідки (РЕР) та радіоелектронної боротьби (РЕБ).
Третя держпрограма – розвиток державної системи ППО.
Четверта держпрограма – розвиток високоточних засобів ураження.
П’ята держпрограма – розвиток безекіпажних платформ і ударної робототехніки.
Прийдешнє десятиліття стане для України найнебезпечнішим і найнепередбачуванішим у новітній історії держави. Тому одним із головних завдань у сфері розвитку оборонного потенціалу є перетворення майбутньої війни на безглузду і безуспішну для агресора.
