Із великою цікавістю спостерігаю пости про те, як споживачі газу змінюють постачальника на «Нафтогаз», тому що там ціна істотно нижча. Це процес не без труднощів, але таки реальний. І це показує, які зміни відбулися за роки після Майдану і як їх зараз узагалі не усвідомлюють як дійсно революційні зміни. У нас усі звикли страждати і хейтити, а як реально контекст чогось справді успішного – так усі якось не помічають.
1. Росія тепер не може впливати на Україну через газову залежність. Хто б міг це уявити в 1990-ті, у нульові, а потім бац – і це факт. Це вдалося зробити! Спокійно існуємо взагалі без придбання газу в «Газпрому».
2. Україна перемогла Росію в арбітражі у Стокгольмі. Це не щось абстрактне, це конкретні мільярди доларів від Росії, які вже пішли в бюджет, і це позбавлення боргу перед «Газпромом» на десятки мільярдів доларів, який нам світив через кабальні умови контракту Тимошенко, що містили принцип «бери або плати» за умови заборони реекспорту. Той самий Юрій Вітренко міг би стати значно багатшим, як колишні регіонали, якби здав інтереси країни «Газпрому». Але він цього не зробив і в арбітражі дістав результат для України.
3. У нас є перший за десятиліття дійсно в інтересах України контракт на транзит російського газу. Післязавтра буде вже рік цьому контракту, його уклали завдяки перезавантаженню переговорів із Росією після зміни влади. За цим контрактом ми отримуємо гроші від «Газпрому», навіть якщо вони не прокачують обіцяний обсяг газу.
4. На ринку газу є можливість для побутових споживачів змінювати постачальника, вибираючи вигіднішого за ціною і за тим, що там за компанія. У підсумку, якщо нинішня конкуренція із цінами збережеться, це приведе до того, що пропозиція загалом стане вигіднішою. Неминуче розберуться і з тими, хто придумав собі завищену маржу. Але вже зараз ситуація така, що років 10 тому це здалося б просто неможливим. Коли б це ще побутові споживачі із задоволенням переходили до державної газової компанії?
Ось ці всі газові зміни – дуже великий і дуже конкретний внесок у те, що Україна стає звичайною європейською країною, як інші. Не «ближнім зарубіжжям» Росії, а європейською країною з якоюсь своєю роллю та своїм майбутнім, яке не залежить від чиїхось чужих уявлень про прекрасне. Позбуваєшся залежності – здобуваєш свободу. Що й бажаю всім продовжувати наступного року.
Джерело: Дмитро Литвин / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
